До війни у підприємиці з Костянтинівки Олени Хатмуліної було кілька напрямів діяльності: виробництво сублімованих фруктів, вирощування мікрозелені, виготовлення миючих засобів. Зараз вона вимушено мешкає на Тернопільщині у місті Шумськ. Тут опанувала новий вид діяльності - виробництво сублімованої їжі. Найближчим часом планує налагодити виробництво сублімованих страв із перепілок. Про це пише «Агропортал».

Коли розпочалася повномасштабна війна, працювали до останнього, потім у результаті потрапляння ракети було пошкоджене виробниче приміщення, - розповідає Олена. - Потрібно було виїжджати до більш безпечного місця. Частково зробила релокацію до Дніпра (виробництво миючих засобів), усе інше виробництво перенесли на Тернопільщину. В Шумську проживали наші друзі, волонтери, пізніше ми почали працювати разом. Краще бути у місті, де когось знаєш, є підтримка, і ти не один - це надає сил. 

Деякий час були сподівання на швидке повернення, та згодом стало зрозуміло, що потрібно жити і рухатися далі, як би важко не було. Тому взимку 2022-23 років жінка започаткувала виробництво сублімованої їжі, оскільки мала необхідне для цього обладнання.  

Вийшло не з першого разу. Але поступово відпрацьовувала технологічні карти. Коли почалися блекаути, попит на таку продукцію значно зріс, адже дуже швидко, за 10-12 хвилин, можна приготувати декілька смачних і поживних страв, їх достатньо лише запарити окропом.

Рішення підказав особистий досвід

Залучати інвестиції допомагали грантові програми. Справа пішла, зараз уже є двадцять затверджених технологічних карт та подані документи на реєстрацію ТМ — вона називатиметься «Пожива». 

Довго шукала цю назву. Це стародавня назва, означає швидке насичення. Їжу можна запарити безпосередньо в упаковці й звідти їсти, — пояснює власниця бізнесу.

Таке рішення підказав особистий досвід:

Багато часу проводжу в дорозі, лише в один бік мій шлях складає 1200 км, при цьому я не люблю їсти в неперевірених місцях. З моєю продукцією достатньо мати лише ложку і кип’яток, і можна поїсти смачно, по-домашньому, - каже підприємиця. 

Найбільш популярними є різні супи (гречаний, гороховий, суп-пюре сочевичний чи кабачковий), борщ, гуляш, кус-кус із овочами, омлет, плов. Є також дегідровані цибуля, буряк та морква, які можна додати до тушкованки і через 10 хвилин отримати каструлю борщу або супу.  

В самої Олени дуже прискорений ритм життя, часу на приготування їжі немає. «Тому все йде від власного досвіду: що мені цікаво, як споживачу, що б я купувала. Всі мої друзі теж такі, що не сидять на місці, тож першими тестують новинки. Також продукцію часто замовляють військові за собівартістю».  

Страви Олена готує сама. Готова їжа розміщується у охолоджувальній камері, далі заморожується, а потім поступово температура підвищується до +46°С. У цей час відбувається вакуумне випаровування вологи. Продукт зберігає первинний об'єм, але при цьому він майже невагомий. Під час запарювання водою він всотує вологу і відновлюється.

Смакові якості зберігаються на 95%. Це дуже унікальна технологія, вона популярна з 1968 року, так готували їжу для астронавтів. Сублімація дуже поширена в молочній продукції, кондитерських виробах, тож у нас замовляють сублімовані фрукти. 

Дієтичне харчування для ветеранів 

У Костянтинівці в Олени Хатмуліної лишилася перепелина ферма на 500 голів, це переважно м'ясні породи фараон та техаський перепел. Раз на півтора місяця вона приїздить до Дніпра, купує корм для перепілок на гуртовому ринку з розрахунку на 2-3 місяці й завозить додому.  

Не можу сказати, що прибутки шалені, але ж підприємство функціонує. Це і робота для людей, і їжа для населення, яке не має засобів до існування. Тож ферма залишатиметься в Костянтинівці - це моє рідне місто, як його не підтримати. Проте є плани на розширення - відкрити ще одну ферму на Тернопільщині. Є задум створити лінійку дієтичного харчування на основі м’яса перепілки, оскільки зараз багато людей потребують реабілітації. 

Таку ферму можна буде відкрити за кілька місяців, оскільки яйця від перепілок власного виробництва дають вихід курчат 76%, тож за короткий проміжок часу можна буде розвинути ферму на тисячу голів. Зараз триває пошук приміщення.  

Відкриття ферми на Тернопільщині допоможе зберегти лояльну цінову політику продукції. «Зараз для сублімованої їжі я купую м’ясо курки. Використовуючи перепелине м’ясо власного виробництва, я не буду ні від кого залежати».  

Інша сировина закуповується у місцевих виробників. «Це сільська місцевість, тож кожен щось вирощує. Роботи тут майже немає, адже це не виробничий регіон. Основний прибуток був від заробітків за кордоном. Зараз роботу знайти складно, до того ж додалося багато переселенців - 3200 осіб було зареєстровано на початок року».  

Тому проблем немає ні з сировиною, ні з працівниками, а якщо вдасться відкрити перепелину ферму, то додасться ще 2-3 робочі місця - це буде соціальна складова бізнесу. 

Згадуючи про початок війни, Олена додає, що найскладнішим було прийняття того, що взагалі усе потрібно кидати і їхати.

У Костянтинівці у мене своє приміщення, здобутки, підтримка рідних. Я могла запускати декілька процесів одночасно, займатися тим, що було цікаво, не залежачи від оренди, різних бюрократичних моментів. А коли ти переїздиш, ти залежиш від обставин, дуже важко знайти підходяще приміщення, житло. Зараз працюю так, щоб справа розвивалася, навіть якщо буде можливість повернутися додому. Це все на відновлення України: ми працюємо, платимо податки, створюємо робочі місця, — підсумувала вона.  

Читайте також: «Від нашого магазину і будинку нічого не залишилося»: як переселенка з Бахмута відкрила власну справу у Тернополі (відео)

«Збирали по ложці бензин, щоб виїхати»: історія вимушеної переселенки з Маріуполя

Фото agroportal.ua