Ми ніколи не зможемо осягнути до кінця те, як бачив світ той чи інший геніальний митець, рівно як і ніколи не зможемо осягнути до кінця і як бачить світ будь-яка звичайна людина. Але ніхто не забороняє займатись одним і іншим та шукати в цьому користь. При цьому, в випадку з митцями інколи буває навіть простіше, бо їхні погляди та думки можна відстежувати по їхніх творах. В випадку, коли митець залишив після себе не лише візуальні твори, але й особисті письмові свідчення, ситуація виглядає значно цікавішою і більш перспективною. Відтак, спробуємо поговорити про світ митця зі світовою славою, тернопільським корінням і, частково, львівською школою – про світ Якова Гніздовського.

Яків Гніздовський – художник, графік і кераміст, роботи якого можна знайти у найвідоміших музеях та галереях, або навіть у найвідоміших президентських резиденціях та урядових приміщеннях. Його творчість означували як найбільше і найоригінальніше звершення в американській графіці останніх тридцяти років, а народився він у с. Пилипче на Тернопільщині. Походив з давнього шляхетського роду гербу Кораб. У Львові Гніздовський також робив перші кроки у мистецтві, ілюстрував кілька місцевих газет. Цей видатний митець постійно тікав від свого життя, а саме життя вислизало від нього. Разом з тим, він намагався осягнути це життя, зрозуміти його і передати через власну творчість. І ось деякі з його думок, пише photo-lviv.

Про себе. Філософ Діоген посеред дня ходив по агорі з ліхтарем і шукав Людей, а митець Гніздовський плив життям і вибирав людей: “Хотілося, щоб там, де я житиму, були дерева, трави, птахи, тварини і неодмінно – люди, але не так багато як у нью-йоркському метро, і не так мало, як у провінційних містечках…”. Фраза дуже сильна і вдало передає наше буття між двома крайностями – надміром і нестачею. Схожою до неї є і наступна: “…кілька разів у моєму житті обставини пересаджували мене на новий ґрунт якраз тоді, коли я вже був вріс у якесь середовище”. Аби зрозуміти всю правдивість, гіркоту та драматизм цих слів, порівняємо їх із наступними: “У той час я багато картин перемальовував. Щоб не робити нових видатків на полотно і підрамники, я малював на тих самих картинах інші”. Такий вигляд, загалом, мали перші кроки митця у США.

Про мистецтво. Однією фразою Яків Гніздовський зумів влучно та лаконічно передати всю еволюцію власних поглядів на творчість та сприйняття ним мистецтва на різних етапах життя: “Як і кожен молодий ідеаліст, я вважав, що мистецтво – це справа досконалости та ідеалу. Але згодом я побачив, що досконалість та ідеал – це недосяжна мрія”. Попри те, Гніздовському не вдалося уникнути ідеалізованого та десь романтичного погляду на творчість загалом: “Мистецтво будить речі зі сну, надає їм життя, і вони починають для нас існувати. І це найбільша містерія мистецтва”.

Про митців. Митцем бути дуже важко і небезпечно, а особливо незалежним. Саме до такого висновку можна прийти після прочитання окремих автобіографічних статей Гніздовського і наступна цитата є їх квінтесенцією: “Жодна професія не дає людині такої амплітуди можливостей, таких піднесень і таких занепадів”. При цьому, митець повинен бути дуже уважним і прискіпливим до себе, власної творчості і життя довкола себе. Особливо до самого життя. Тому Гніздовський і писав, що “митець значно більше задивлений в інших митців, ніж саме життя”, а має бути навпаки. Очевидно, образ ідеального митця Гніздовського у чомусь співпадає з тим образом, який запропоновано у фільмі “Як Бетховен” Агнешки Голланд.

6ad6b3

Про людей. У 1965 році, після перебування у лікарні, Яків Гніздовський написав цікаві роздуми про призначення і сутність людського життя. “Людина обертається у повсякденні, немов у великому циліндрі, і тільки випадково і тільки на дуже короткий час може виглянути через щілинку своєї рутини”. Не один може впізнати у цих словах і себе, визнавши, тим самим, їх загальну правдивість і життєвість.

Про життя. Мрія і життя є надто взаємозалежними речами. Інколи їх буває навіть дуже важко відділити одне від одного. Саме такими, з цього приводу, є думки Якова Гніздовського. Згідно з його життєвою філософією, життя людини є продовженням її мрії, хоч і недосконалим та не завжди вдалим: “Життя людини – тільки недосконалий відблиск її власної мрії”. Найкращим підтвердженням цих слів є життєва доля самого Гніздовського, який був змушений постійно переїжджати і тікати від складних життєвих обставин. При цьому, він відмовлявся вважати себе емігрантом і означував туристом: “… я не почував себе емігрантом. Я вважав себе туристом, що не завжди з власної волі переїжджає з країни в країну”.

Просто кумедні думки. Частину свого життя Яків Гніздовський прожив на платформі, що коливається на морі. Саме так він характеризував одне з найбільших міст світу: “Нью-Йорк – немов величезна платформа, що коливається на морі. Від кожного сколиху людська маса переливається в один або в другий бік і заливає цілі дільниці”. У цьому мурашнику на платформі, під яким море, Гніздовський часто відвідував бібліотеки. І ось що він про них писав: “За якийсь час спеціалізовані бібліотеки нагромадять так багато книжок, що світ виглядатиме не таким складним, як література про нього”. Але сумувати нам з приводу цього не варто, адже вихід людина зможе знайти завжди: “…людина оточена речами. Їх значення і назва укриті. Вони немов ждуть, щоб людина сама їх назвала і відчитала їх значення…”.

14915243_1816678128608440_5648496904345513194_n