Автор коротких історій, тернополянин Святослав Черній нині вчиться у Польщі, творить та мріє.

Від виходу його книжки «Теплі історії мрійника» пройшло вже трохи часу, до друку готується друга — «Теплі історії для Неї». Тож поговорили про дорослішання, читання, нові досвіди та нову книжку.

— Святославе, пам’ятаю, твої матеріали з’являлися і на сторінках газет. Що змінилося з часу перших писань — стиль, теми...

— Якщо зануритись в сито спогадів моїх журналістських починань, то насправді мало що змінилось. Моєю основною ціллю є занурення читача в атмосферу пізнання нового та переоцінки буденного. В газетах старався писати про ненав’язливі, добрі речі, місця, події. Мотивувати людей до розширення горизонтів.

— Чи помічав, як з роками змінюються погляди на світ?

— Все стало іншим у контексті світогляду, коли я опинився на магістратурі у Кракові. Оточення перестало обмежуватись лишень українцями. Крізь призму поляків, узбеків, литовців, азербайджанців, іспанців, німців, угорців вдалось розвінчати гору стереотипів про людей, ментальність, життєві цінності, комфорт, Європу. Отримав дуже багато нової інформації, свіжих думок. Тоді, буквально відчув, як замінюються внутрішні деталі мого бачення світу.

— У одному з постів ти ставив запитання: «Ким ми є для себе»?  Тож, ким ти є для себе?

— Шукачем відповідей…

— Під час презентації «Теплих історій мрійника», ти мовив про повсякдення і те, як зробити його нерутинним. Які твої дні нині та, як робиш їх особливими?

— По-природі я консервативна людина. Мобільний Інтернет у мене з’явився лишень вчора, та й то це було вимушено. Зараз особливими мої дні роблять експерименти з екзотичними фруктами. Щодня купую якусь невідому річ з найрізноманітніших куточків світу. Сподобалось «око дракона», воно ж «ліджи». Якщо там справді стільки вітамінів, то я знайшов свій еліксир вічної молодості.

— І ще про першу книжку. Вона — як перші враження від знайомства, тепер ти мені асоціюєшся з мрійником. Як у тебе нині з дивами?

— Вперто продовжую в них вірити! Є певен острах, що після двадцяти п’яти це кудись зникне. Є ж дослідження, що у цьому віці мозок, в плані фантазії, консервується, але… десь тоді у сім’ях з’являються діти і вони починають мріяти і фантазувати, творити дива замість нас, батьків.

— Жанр коротких історій, думаю, тільки позірно легкий – як вправляєшся у тому, щоби писати скондесовано та динамічно?

— Не знав, що пишу сконденсовано та динамічно. Дякую. Раніше в мене була глибока наївність щодо легкості написання. Здавалось, що нестандартної ідеї достатньо. Зараз же, чим більше пишу, тим більше розумію, скільки технічних помилок було зроблено і лишень підозрюю скільки їх ще криється за браком досвіду. У чому переконався – треба намагатися писати просто. Мало що може бути кращим за простоту. Ще варто аналізувати чужі твори. Докотився до того, що не можу просто почитати книгу. Мені обов’язково треба робити аналіз головного героя і другорядних персонажів. Чи присутній конфлікт. Чи є прогрес. За якою формулою побудований сюжет. Як сконструйовані діалоги. Врешті зрозумів, що період закоханості, де «новачкам щастить» в нас з літературою закінчився. Надалі необхідна систематична праця.

— Недавно ти писав у пості, що понабирав у книгарні «Казки, словники, путівники, романи...» — ти віриш у казки? Чим вони тобі подобаються?

— Казка це сакрум, на який, мені здається, покладена місія однієї з «останніх інстанцій». Якщо люди перестануть читати казки, вірити в казки – швидше за все це означатиме тотальне зачерствіння душі. Казки дають можливість короткотривалої телепортації в дитинство, де все вирішували батьки, а ми лишень хотіли бути дорослими.

— Що ти зараз читаєш?

— У мене фаза «перечитування книг по другому разу». Освіжив у пам’яті «Зелені пагорби Африки» Хемінгуея, паралельно — Барбару Шер «Відмовляюсь обирати».

— І над чим працюєш?

— Досі дайвінгую в жанрі коротких історій. Їхня особливість у тому, що вони слугують хорошим мостом для написання чогось більш об’ємного. Зараз у «Брайт Стар Паблішинг», в буквальному розумінні, кипить робота над естетичною стороною книги, яка рік тому була лишень ідеєю — «Теплі історії для Неї».

— А ще актуалізуй, будь-ласка, де мешкаєш, вчишся і де мандруєш.

— Третій рік поспіль мешкаю у Кракові. Перебуваю тут на стипендії польського уряду для молодих науковців. Дуже рекомендую її, як старт для людей налаштованих на дослідження, пізнання або ж просто для здійснення мрій. Пожити за кордоном – неоціненний життєвий досвід, який суттєво збагатить власне розуміння світу.

З приводу мандрів. Поки що найяскравішим відкриттям року була Варшава. Це незвичайна столиця. Це столиця-мрія в певному розумінні. Стільки парків в мегаполісі я бачив лишень у своїх фантазіях.

Анна ЗОЛОТНЮК

Фото Богдана Добровольського