Чому мисткиня Марія Ворончак вирішила опанувати фах психолога? Чого її вчить сад? Чи повертається вона до завершених робіт? 

Про це та інше я поспілкувалась із художницею, членкинею  Національної спілки художників України. Народилася Марія Ворончак 14 січня 1973 року в селі Глещава Теребовлянського району. Навчалась на художньому факультеті Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, пізніше — в інституті славістики Віденського університету. Постійна учасниця всеукраїнських і міжнародних виставок. Працює з олійним та акриловим живописом у жанрах абстракції, натюрморту, пейзажу, створює сюжетні композиції.

— Найчастіше на ваших полотнах постає, здається, природа — чи то у формі натюрморту, чи то у формі пейзажу. Чому так? Що вас надихає у ній, що спонукає до творчості?

— Справді, природа надихає мене на творчість. Кожного дня захоплююся досконалості Божого світу, його витонченістю та завершеністю в деталях. Мене зачаровує мінливість в природі, постійний рух і розвиток.

1_n

— Чимало ваших робіт мають імпресіоністське забарвлення. Що вам важливо передати у творі?

— У роботах імпресіоністського забарвлення для мене важливо передати колір, світло, настрій мотиву.  

— Кажуть, художників умовно можна розділити на тих, котрим цікавий результат, і тих, котрим цікавий сам процес. До кого ви б себе віднесли? 

— Складно віднести себе до якоїсь категорії. Я, безумовно, завжди насолоджуюся процесом. Особливо люблю починати роботу над картиною і завершальну стадію. Саме на початку, коли бачу перед собою чисте полотно та кладу перші мазки, відчуваю, як передаю майбутньому творові той перший потік енергії, який народився під час виношування ідеї. Всередині творчого процесу робота часто рутинна, вимагає певної професійної підготовки, наполегливості та затрати часу.

Картину малюю доти, поки відчую, що задоволена роботою. Потім ставлю підпис і майже ніколи не поправляю. Результат важливий також, бо він впливає на те, чи можна картину ще комусь показати. 

2

— У вас є сад, про котрий ви піклуєтесь. У дописі в соціальній мережі ви звернули увагу: «Виполюючи квітники від бур’яну, я помітила, що біля кожної культурної рослини росте бур’ян разюче схожий на цю рослину. Іноді їхнє листя та стебла так переплітаються, так доповнюють один одного, що дуже важко їх відрізнити з першого погляду». Чого вас ще навчив сад? 

— Сад вчить багатьох речей. Спостерігаючи за садом, відчуваю, як через нього проходять життєві потоки, як змінюються їхні ритми та забарвлення. Вчуся у саду давати собі час на відпочинок і роздуми, вчуся того, що на все є свій визначений період і не можна заставити квітку розкритися раніше, ніж заплановано природою.

— А чого навчає живопис? 

— З одного боку, живопис навчає, що немає меж для вдосконалення. З другого боку, дає можливість відчути себе творцем, пережити магію народження нового образу та розуміння того, що зараз ти робиш щось єдине і неповторне. Звичайно, такі відчуття виникають, коли працюєш над авторськими роботами.

— Ви любите малювати у своєму саду, а де ще?

— Якщо говорити про малювання з натури, то дуже люблю поїздки в Карпати з етюдником і полотнами. Кожного разу, коли працюю на пленері в горах, перехоплює дух від простору, кольору та світла. Я відчуваю це як величну симфонію природи, яку хочеться відобразити на полотні.

— Природа постає і на ваших роботах, де ви зобразили Теребовлю. Розкажіть, як вам малювати це місто, що у ньому подобається. Чим надихає Теребовля? 

— У Теребовлі мені подобаються пагорби, з яких відкриваються чудові краєвиди. Прекрасне місце для натхнення є біля церкви Покрови в мікрорайоні Садики, там, де я зараз мешкаю. Пагорб розташований навпроти Замкової гори і з нього видно панораму міста. Теребовля надихає саме такими мальовничими куточками і своєю славною історією.

3

— Інші міста теж постають на ваших роботах. Що у них, перш за все, вас цікавить?

— Дуже люблю подорожувати, відкривати для себе нові міста. Люблю блукати лабіринтами стародавніх вулиць і вишукувати цікаві деталі історичних епох: ковані решітки, оригінальні двері, вікна, балкони та подібне. Думаю, що справжнє обличчя міста, його правдива історія саме в таких деталях.  

— Яке ваше улюблене до змалювання місце?

— У подорожах не малюю, але багато фотографую.

— А ось люди не так часто з’являються на ваших роботах. Чому?

— Це правда, що до цього часу в мене було мало картин із фігурними композиціями. Проте це не означає, що людина як об’єкт для вивчення мене не цікавить. Навпаки. Я давно захоплююся психологією. Відкрию вам секрет. Цього року я йду вчитися в університет у магістратуру на спеціальність «Психологія». Вважаю психологію однією з найважливіших наук, бо від розуміння її базових понять залежить не тільки щастя людини, а й фізичне здоров’я. Мої картини про людей неодмінно з’являться в недалекому майбутньому. 

4

— На своїй сторінці в Фейсбуці ви написали: «Бувають такі стани душі, коли художникові бракує кольорів та образів, щоби розкрити силу глибокого переживання. В такі хвилини мені на допомогу приходить слово». Розкажіть, як поетична творчість поєднується з образотворчою? 

— Іноді певні емоції можуть викликати у мене бажання написати віршовані рядки. У більшості випадків вони самі виринають у свідомості, а я їх лише записую. Я не ставлюся до цього серйозно, бо розумію та ціную справжню високу поезію. Колись я почула чудовий вислів. Не пригадую точно автора, але суть вислову була в тому, що поезія — це коли поруч стоять два слова, які ще ніколи до цього поруч не стояли. Я дуже рідко оприлюднюю своє віршування, бо ставлюся до цього вимогливо.

— Можливо, навики віршування відлунюють на полотні чи навпаки? 

— Мої вірші живуть окремим від мого живопису життям. Проте поезії інших авторів можуть надихнути мене на створення картини. В моєму доробку є полотно «Пробудження», на яке мене надихнув вірш Софії Майданської.

— І наостанок. Як вважаєте, що робить картину не просто зображенням, а тим, що торкає, живе саме по собі?

— На мою думку, картина оживає тоді, коли хтось на неї дивиться. Саме реакція глядача і «включає» картину, тому що він проектує на неї свої емоції, досвід, внутрішній світ. Тому одна й та сама картина для когось є просто зображенням, а комусь зачіпає душевні струни. Буває, що на персональних виставках підходять люди і розказують такі незвичайні речі, які вони побачили в моїх роботах, що це для мене завжди є несподіванкою, бо я вкладала в цю ж саму роботу зовсім інший зміст. Це найцікавіші моменти спілкування з глядачем.

Анна Золотнюк

Ілюстрації надані Марією Ворончак