Таємне життя звірів від фотографа із Чорткова (фоторепортаж)
Він спостерігає за дикими тваринами й фотографує, аби показати їх красу. Знимкує міста із висоти пташиного польоту. Фотограф із Чорткова Володимир Тихович понад десять років професійно займається фотографією. Працює з різними жанрами, найбільше до вподоби ловити цікаві моменти дикої природи та показувати їх на світлинах. Одним із перших у районі почав фотографувати дроном.
Пригадує, що почав знімати тварин завдяки друзям — поїхав кілька разів на фотополювання та захопився.
— Наодинці з природою я себе відчуваю найкраще. Так, що й не передати словами. У такі мандрівки вирушаю сам або з товаришем. Це тривале заняття — нерідко йдемо у ліс на два-три дні, просижуємо у засідках годинами, звісно, часто встаємо до світанку, а шукати сліди звірів — найтриваліше заняття кожного фотополювання, бо ж дика тварина ніколи сама до тебе не підійде, — мовить співрозмовник. — Завжди хочеться сфотографувати щось надзвичайне. Буває, фотографуєш кілька днів, із тисячі кадрів обираєш два-три.
Для того, щоби займатися такою фотографією, потрібна відповідне обладнаня — з далекофокусними об’єктивами, якими можна наблизити зображення, потужною технікою для високоякісного зображення та швидкісної зйомки. А ще обов’язкове знання поведінки тварин.
— Перед тим, як йду фотографувати певного звіра, обов’язково вивчаю його поведінку. Багато спілкуюся з колегами, а також лісничими, вони підказують, де можна побачити тварин, — пояснює співрозмовник.
На одному із недавніх фотополювань пан Володимир сфотографував плямистого оленя. Для того, щоби зробити вдалі кадри, сидів у засідці кілька годин, спостерігаючи за зграєю.
— Упродовж усього часу, що спостерігаєш з відстані за тваринами, треба завжди бути готовим зробити фотографію, бо ж головне — сфотографувати цікаву мить, приміром, як олень стає на задні ноги перед іншим оленем, — пояснює співрозмовник.
Цю фотографію, як і багато інших, Володимир Тихович зробив у одному з лісів району, каже ніколи не пише, де фотографував, бо так можна наразити тварин на небезпеку.
— Ось і нещодавно товариші-лісники розповідали, що випустили у заповіднику п’ять оленів, а одного за кілька днів застрелили браконьєри, — розводить руками фотограф. — Водночас помітив, що тепер у лісі більше звірів, бо повернулись ті, котрих багато років не бачили у наших краях. Так у попередні, теплі, зими, снігурів у наших краях не було — а цьогоріч прилетіли, та ще й багато.
Часто, коли надходять холоди й в лісі зменшується кількість їжі, тварини ближче підходять до людських поселень. Так, взимку у місті можна побачити сов, до речі, вони люблять селитися на хвойних деревах. В холодну пору року цих пернатих простіше сфотографувати, ніж в інший час. Володимир Тихович однаково тішиться, коли вдається сфотографувати кабана, оленя, зайця чи сову, синичку, чи лебедя. Хоча уточнює, що зробити вдалий знімок дуже складно. Птахи дуже лякливі та швидкі, тож потрібно, крім потужної техніки, терпіння та удачу.
До речі, якщо влітку тварини постійно переміщуються в лісі, так, що складно передбачити їх місце перебування, то взимку є ймовірність сфотографувати їх біля годівниць. А ще, буває, взимку вони виходять до полів, аби знайти залишки врожаю, розповідає співрозмовник.
— Найбільше мені подобаються фіксувати несподівані моменти поведінки тварин, вловлювати їхню реакцію. Як у художньому портреті, так і фотографуючи тварин, неприпустимий формат “як на паспорт”. Нема того живого ефекту, коли тварина дивиться в об’єктив. Це ж найпростіше — звуком привернути її увагу, щоби вона подивилася просто на тебе. А треба сфотографувати так, аби було видно — тварина у звичному для себе середовищі та поводиться природно, — міркує фотограф.
У такій близькості до тварин пізнаєш їхні звички. Володимир Тихович каже, що деяким рисам, людям не завадило б повчитися у звірів. Але дикі тварини — то дикі тварини, треба завжди бути обачним і напоготові. Запитую, чи не буває співрозмовникові страшно, коли від звіра відділяє лише кілька метрів. Каже, іноді буває. Проте для того й вивчає їх поведінку. Знає, що треба звертати увагу на те, в яких умовах тварини зараз перебувають, та в якому настрої, бо, як погана ідея наближатися до них, коли в ни період гону. Чи доглядають за дитинчатами, так само й погана ідея наближатися до них, коли вони тривалий час голодні.
Отож, то справа ще й розуміння тварини. Ну, а поки фотограф чекає на них, час не минає просто так.
— Не раз якусь квітку чи дерево сфотографуєш. Одне одному не заважає. Чи навпаки, коли фотографуєш дерева та квіти, випадково помічаєш птахів чи звірів. Завжди маю із собою камеру, бо ніколи не знаю, що трапиться по дорозі — чи лисиця бігтиме, чи цікаву хмару побачу, — додає чортківчанин.
А ще пан Володимир фотографує рідне місто так, як його бачать птахи.
— Я дуже хотів показати своє місто під іншим ракурсом. Придбав дрон — і був неймовірно вражений тим, що побачив. Я почав фотографувати з висоти пташиного польоту архітектуру — замок, костел, церкви. До того, як сфотографував наш костел, мало хто знав, що черепиця на ньому викладена візерунком, котрий перегукується із орнаментом української вишивки, а зведений він у формі хреста. Після — почав фотографувати з висоти все місто та показувати різні райони — залізничного вокзалу, автостанції… Мені писало багато людей, дякували, що отримали нагоду подивитися на Чортків так, як перед тим ніколи не дивилися, чимало просили сфотографувати місця, де вони колись жили, — каже пан Володимир.
Звісно, в аерофотографії свої специфіки. Одна з перших у тому, що тут не тільки фотограф не тільки той, хто знімає, а й керує літальним пристроєм. Отже, мусить пильнувати, щоби не влетіти комусь у вікно, не зачепитись за гілки чи електролінію. І звісно, треба робити фотографії. Отже, будувати вдалу композицію та шукати потрібний ракурс. Якщо не поставитися до цього серйозно, замість фотографії, де бачитимемо цікаве зображення, побачимо самі дахи.
Інна Віконська
Фото Володимира Тиховича. Світлина, де зображений Володимир Тихович, — Ореста Лижечки