Цими днями в Тернопільській бібліотеці №4 для дорослих «Етноцентр» відкрили виставку робіт Олександра Ситник «І руки творять те, що серцю миле». На ній вона представила вишиті картини, подушки, біскорню, серветки, доріжки, ляльки-мотанки, прикраси та сорочки. Це — підсумок двадцятирічної творчості рукодільниці. 

DSC_0225

— У моїй родині жінки займались рукоділлям – бабуся, мама, сестри. Я почала в’язати з четвертого класу – це були речі для себе, адже хотілось мати щось не таке, як в інших. А ось вишивати почала не так давно. Пам’ятаю, як казала, що шити й в’язати буду, а ось вишивати — ніколи в житті. Якби хтось тоді сказав, що буду працювати з голкою й ниткою та отримувати задоволення — ніколи не повірила б (сміється – А. З.). А тепер ця справа для мене - задоволення та релаксація. Це творчість, бо що б не вишивала, привношу у виріб щось своє, — розповідає тернопільська майстриня Олександра Ситник. Цікаво, що за фахом пані Олександра бактеріологиня, працює у Тернопільській міській дитячій лікарні.

DSC_0215

Почалося все з вишитих квітів, які пані Олександра дуже любить, потім з’явились міські пейзажі, створені голкою та ниткою. Нинішнє велике захоплення – вишиті сорочки.

— Мої перші вишиванки були східняцькі, бо я зі Східного Полісся. Потім зустріла майстриню, співзасновницю Школи Борщівської сорочки Вікторію Кривоніс, яка навчила мене різноманітних технік і швів. Вона не раз повторювала мені, аби я не боялась творити. Мої сорочки не канонічні, вони поєднують, здавалось би, непоєднувані елементи, але так я це бачу — руки творять те, що серцю миле. У мене нема сорочок, які я відшивала б з одного зразка — створюю їх, керуючись своїми вподобаннями. Для сорочок я використовує старовинне конопляне полотно, адже воно має надзвичайно сильну енергетику.

Анна Золотнюк

Фото авторки