«Вісім років я досліджую техніку олійного живопису, різні способи передачі зображення на картинах, максимально наближаючи його до візуальної ілюзії», — каже тернопільська художниця Олеся Гудима.

Цими днями поспілкувалася детальніше про творчість малярки: її нові роботи, філософію малярства.

— Пані Олесю, ви знову готуєтеся стати мамою. Чи помічали, як цей стан впливає на творчість?

— Цей дивний стан впливає на мене по-особливому: не лише на мене, як людину, а й на мою творчість. Помітила підвищену чутливість до світу, але не фізичного, а внутрішнього. Я почала рухатися по життю більш інтуїтивно. І що уважніше слухаю мову серця, тим голосніше воно говорить. У повсякденному житті це проявляється у відчутті людей: розумію їх без слів. На творчість це впливає так, що, коли малюю експресивну, багатошарову картину в техніці ала-пріма, то знаю всі ходи і перед початком роботи бачу, яким буде результат. Це, як їхати машиною та знати кінцеву зупинку, а дорогу довірити Вищій Силі. Ще одне. Картини несуть інформацію, вони випромінюють енергію того стану, в якому їх створюєш. Я малюю в щасті. Помітила, що дитина несе його в собі — глянеш на неї — і на тебе находить приємність, замилування та радість.

— Ви займаєтеся живописом із 2007 року. Що змінилося з того часу — чи помінялися погляди на мистецтво?

— Змінилися не лише погляди — я сама стала іншою людиною. Якщо колись для мене відгук професіонала був на вагу золота,  кожна публікація, кожен клієнт давав енергію, впевненість, то сьогодні ця впевненість, знання своїх можливостей є глибоко в душі. Головне, щоб прийшло натхнення, а це —  подарунок Бога. Я не шукаю підтверджень від когось і не озираюся ні на кого, в мене — своя дорога і сьогодні я знаю до якого результату йду і чого хочу досягти.

— Ваші роботи можна назвати близькими до магічного реалізму — вони ніби пов'язані з життям, і водночас десь далеко від нього, перебувають у своєму власному світі... Яким бачите їхній світ?

— У творчості рухаюся в кількох напрямках і стилях. «Ангели миру для України» — цикл сюжетних робіт у стилі магічного реалізму. Ідея їхнього створення прийшла інтуїтивно, а робота над ними була потрібна мені, як повітря, щоб уникнути депресії. Мені треба було чарувати над миром в душі та ззовні, створити особливі обереги захисту для дітей, символи. Ці ангели українські. Колись до мене в майстерню-салон завітав художник Ярослав Омелян, котрий сказав: «В твоїх картинах є африканські кольори та кольори інших країн світу, а де на картинах Україна?» Ще тоді подумала, що було б чудово малювати рідне, але ж на це також потрібне натхнення. Ще не знала, що воно так близько і за яких обставин прийде...

Українською є і друга серія картин, які малюю на вірші відомих українських поетів, — тих, на які реагую внутрішньо.

Другий етап творчості — це абстрактні картини. Українське модернове мистецтво, швидка техніка, сповнена емоцій — їх вже близько сотні. Чим вона мені подобається? Це щиро та передає на 100 відсотків той стан, в якому перебуваю, це можна назвати  альфа-станом: художник повністю розчиняється в такій роботі,  в процесі творення та передає інформацію.

Яким я бачу світ своїх робіт? Я бачу людей, яким потрібні ці картини, і працюю для них. Колись малювала лише для себе, але згодом зрозуміла, що полотна треба відпускати, навіть найдорожчі. Це енергія. Вона має рухатися. За останній рік  вони розлетілися у різні куточки світу, люди чекають, пишуть, що вже не можуть дочекатися, коли картина приїде, і це дає мені багато сили і радості. Ні одного з таких клієнтів в любові я б не проміняла на десятьох, які ховають роботу для колекції, чи щоб перепродати. Я відчуваю клієнтів, і свої полотна продаю не всім. Є люди багаті, але в яких моя енергія не буде активізуватися.

— Розкажіть детальніше про сполучення поезії та малярства...

— Це одне і те ж — мистецтво, яке має різні вияви в матеріальному світі, — вербальний та візуальний. Найвищий вияв — це звук, тому музикантів вважають «найсильнішими магами», на свідомість людини музика впливає найбільше. В творчості  поєднала поезію і живопис тому, що є людські долі, про які варто пам’ятати, є люди, які жили, любили і їхня любов важлива, вона залишилася для нас тут. Перша поезія, яка мене зачепила, — вірш Павла Тичини «А я у гай ходила». Я інтерпретувала його по-своєму. Це перший поет мого дитинства. Багато хто вважає, що Тичину зламала, залякала радянська система, і він не дуже вартує уваги... Василь Стус реабілітував його у книжці «Феномен доби» — це дуже сильна праця! В Україні є багато цікавих поетів, на чиї вірші хотіла б намалювати ілюстрації, тому, працюю далі з любов’ю та натхненням!

— Щодо абстрактних полотен. Чим подобається цей напрям,  що він дозволяє такого, чого не можна виразити у фігуративному мистецтві?

— Фігуративне мистецтво — це передача різних станів душі, думання над картиною, часто логічні ходи. Абстрактне — це щирий прояв душі, кольори настрою, емоції — за ним ховається справжня сутність митця, навіть те, що його тривожить. На мою думку, не важливо, що намальовано на картині, важливо, що відчуває людина після її перегляду.

— Пригадую, на роботах серії «Сновиди» були герої із заплющеними очима, у янголах, створених нещодавно, теж заплющені очі, чому вдаєтеся до такого сюжетного ходу?

—  Заплющені очі у янголів показані свідомо. Кажуть, якщо на картині очі розплющені — вони, наче двері у інший світ. Я не люблю занадто промовистих творів, а люди, які мають мої картини, — візуалісти і мрійники, — самі люблять довигадувати елементи і бачити щось своє.

На роботах серії «Сновиди» я взагалі не конкретизувала обличчя. Це були перші несміливі спроби назвати себе художником. Сьогодні я розумію, що художником стаєш тоді, коли маєш на це намір і працюєш, і віриш так сильно, як вірив святий Петро, коли йшов по воді. Засумніваєшся - потонеш, і весь світ тобі закричить, що ти не митець, а так, просто...

— На ваших картинах постає багато квітів. Чому саме вони та в чому їхній символізм?

— Квіти - це окрема тема. Шість років тому на телебаченні я сказала, що ніколи не малюватиму квітів... І вже третій рік, як малюю їх у різних кольорах і відтінках, — я закохалася в їхню красу.

У природі квіти символізують процвітання рослини, тоді вона приходить у стан найвищого розвитку, майже нірвани, злиття з Богом. Малюю їх підсвідомо, розумію, що хочу того ж.

Анна ЗОЛОТНЮК

Фото надані Олесею Гудимою.

На ілюстраціях: роботи Олесі Гудими серії «Ангели миру для України», циклу, створеного на вірші відомих українських поетів, та абстрактні квіти.