Чому ці люди зневірилися? Через сімейні конфлікти, шахрайство, втрату роботи та родинні зв’язки? Саме тому вони і обрали такий спосіб життя? Чи можна їм допомогти і хто відповідальний за це?

Люди, що жебракують, просять допомоги, ночують просто неба. Без них, мабуть, кожне місто буде не повним. Статус безхатченків, яких у народі називають «бомжами», є юридично не врегульованим. Ані місцева влада, ані правоохоронці не мають повноважень, щоб затримувати чи перевіряти  таких людей. В Україні понад 15 тисяч безхатченків, але насправді їх набагато більше. Часто вибір такого життя – життєві випробування.

Часто їхнім місцем перебування є Малашівське сміттєзвалище.  У Тернополі вони гуртуються біля залізничного вокзалу, катедри. На жаль, на даний час в обласному центрі немає жодного державного чи муніципального притулку для їх підтримки, хоча, з міського бюджету фінансують  аналогічний заклад для бродячих тварин. Дбає про прихисток безхатченків лише благодійний фонд «Карітас». Людей приймають лише тих, які пройшли медичне обстеження у лікувальних закладах, і не мають шкідливих звичок. Там їх харчують та забезпечують потрібним одягом. Наразі опікуються шістдесятьма, у зимовий час – приходить більше.

Чимало тернополян, які знайомі з безхатченками, вважають, що на їх вибір впливає  відсутність допомоги і контролю з боку держави.

До слова, в європейських країнах відпрацьована комплексна система роботи з безхатченками. Це  співпраця міжнародних інституцій, держави та громадських організацій.