У Шепетівському міськрайонному суді Хмельницької області винесли вирок убивцям тернопільського таксиста.

Злочин скоєно рік тому – 10 травня. Тоді поблизу Тернопільського автовокзалу водій «ВАЗ 21154», 28-річний Володимир, який підробляв вечорами таксуванням, повіз двох пасажирів у Шумськ. Події того вечора достеменно відомі, оскільки батько Володимира, який займався таким же підробітком, бачив, як два чоловіки сідали у синову машину. Колега-таксист, який «відступив» цих клієнтів Володимиру (останній попросив: «Ти цілий день таксуєш, дай заробити»), теж розгледів двох чолов’яг на підпитку, один з яких був добряче п’яний. Згодом, даючи свідчення правоохоронцям, водії стверджували: чоловіки були схожі на циганів. З’ясувалося, що напередодні один із таксистів уже обслуговував їх – возив на вулицю Подільську. Володимир, мабуть, зрадів пасажирам – як-не-як вони обіцяли заплатити вісімсот гривень за поїздку до Шумська, пише svoboda.

Батько, про всяк випадок, час від часу телефонував синові. Спочатку той відповідав, що все гаразд, під’їжджає до Шумська, а згодом на дзвінок відповів незнайомий голос, мовляв, водій розраховується за бензин на заправці. Батько стривожився, бо синова машина їздила на газі. На наступні дзвінки уже ніхто не відповідав.

Із старшим сином та колегою-таксистом батько вирушив на пошуки Володимира. Але безрезультатно. Вранці про зникнення повідомили правоохоронців. Спочатку у лісосмузі неподалік автодороги, яка веде до Хмельницького, оперативники виявили машину зниклого, а десь за метрів сімсот, у полі, старший син наткнувся на бездиханне тіло брата. Численні колото-різані рани на тілі та зв’язані руки свідчили про насильницьку смерть. Злочинці перерізали Володимиру горлянку – мабуть, як «контрольний вистріл»…

Страшне вбивство, як у фільмі жахів… Хто ці нелюди, і, власне, якої подоби ці істоти, що відібрали життя у невинної молодої людини? В Інтернет-мережі вдалося віднайти фото одного з них – Євгена Захарова, 1974 року народження. Він родом з Джанкойського району АР Крим. Його фото поширили у зв’язку із розшуком. Другий – молодший, родом із с. Хомівка Зборівського району. Його затримали за лічені дні після скоєного. За плечима в обох по декілька судимостей – за крадіжки, викрадення автотранспорту, розбої. Це закоренілі злочинці, яким довгі роки у колоніях хіба додали гарту і зробили невиправними. Останні судимості двоє убивць відбували у Сокальській кримінально-виконавчій установі, очевидно, що там і познайомилися. Кримчанин вийшов на волю у 2015-му – умовно достроково на півтора року. А житель Зборівщини відбував дев’ятирічний строк до кінця і звільнився у квітні 2016-го. Й уже через місяць вчинив убивство тернопільського таксиста.

Фабула злочину моторошна за своєю суттю. Те, що пережив Володимир в останні миті життя, неможливо осягнути, власне, уява боїться відтворювати те, що констатовано у вироку суду. Злочинці, погрожуючи ножем, вивели водія із салону. Відібрали усе цінне: мобільний телефон, обручку, півтори тисячі гривень. Зняли шнурки із його кросівок і ззаду зв’язали руки. Наказали лягти обличчям до землі. Хтозна, може, у ці хвилини Володимир надіявся, що його лежачим і зв’язаним покинуть. Але це були закоренілі зеки, яким чуже життя не важило нічого… Спочатку три удари ножем у спину наніс один, другий добивав ще двома ударами і перерізав горлянку. Убивці сіли у машину і поїхали. Але у тюрмі їзди не вчать – не впоравшись із керуванням, вони кинули авто і подалися пішки.

При затриманні у зборівського убивці виявили телефон Володимира і каблучку. Те, що золота річ належала Володимиру, підтвердив його брат, який є ювеліром і власноручно виготовляв весільні персні братові та його дружині. Через кілька днів у Херсонській області затримали другого вбивцю. Досудове слідство та суд відбувалися у Хмельницькій області, бо злочин було скоєно на тамтешній території – за кілька десятків метрів до стели «Тернопільська область».

Рік часу знадобилося, щоб у судовому порядку доказати вину убивць. Останні вини не визнавали і не давали на суді жодних пояснень, але в іншому проявляли неабияку активність. Спочатку вони домагалися дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції, мотивуючи віддаленістю місцезнаходження Шепетівського міськрайонного суду, мовляв, це потрібно для оперативності судового провадження та їхньої безпеки. Проте суд не задовольнив цього клопотання. Після того вони почергово змінювали адвокатів, вимагали заміни усієї колегії суддів, а згодом і прокурора. Очевидно, відтягували той момент, коли проголосять вирок.

П’ятого травня Шепетівський міськрайонний суд виніс вирок, яким визнав винними обох звинувачених в умисному вбивстві при обтяжуючих обставинах та заволодінні транспортним засобом і засудив обох до довічного позбавлення волі.

У рамках кримінального процесу не розглядали цивільного позову з боку потерпілих про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Хтозна, чи родина Володимира матиме такі претензії до убивць, врешті, як мовиться, що з них узяти, якщо вони чи не усе свідоме життя за гратами, і будуть там назавжди (якщо міру покарання підтвердять суди вищих інстанцій). Щоб запитати по це та інші моменти, я намагалася зв’язатися з дружиною Володимира, але на моє повідомлення у соціальній мережі вона поки що не відповіла. Можливо, жінці, у якої на руках залишився маленький син, важко згадувати про усе, що пов’язано із трагічною загибеллю чоловіка…

Ольга КУШНЕРИК