Авантюра престолів. Тернополяни у боротьбі за трон царя московського (частина 2)
Випадок у лазні. «Чудом живий» Дмитро Іоанович
Вбивство наймолодшого сина Івана Грозного аж ніяк не стосується історії України. Але Борис Годунов, Василь Шульський, Марія-Марфа Нага зіграють не менш важливу роль в подальшому.
Після загибелі Дмитра пройшло дванадцять років. У січні 1598 року помирає цар Фьодор Іванович. Відразу по ньому трон московський посідає Борис Годунов.
– Він кілька разів відмовлявся від посади царя. Старався скромно, щоб це виглядало, ніби не хоче. Звичайно, це було лицемірство Бориса Годунова, – розповів Олег Гаврилюк.
«Чем кончится? Узнать не мудрено: Народ еще повоет да поплачет, Борис еще поморщится немного, Что пьяница пред чаркою вина, И наконец по милости своей Принять венец смиренно согласится; А там — а там он будет нами править По-прежнему».
Так описав Олександр Пушкін словами Шуйського у знаменитій драматичній повісті чи-то пак комедії про біду московську «Борис Годунов».
У той самий час на межі ХVI–XVII століть відбувались доволі значущі події.
1587 рік – королем Речі Посполитої стає Сигизмунд ІІІ Вага. Князі Вишнецькі підтримують обрання Сигизмузда новим королем.
1596 році підписується Брестська унія, яка дає початок Українській Греко-Католицькій Церкві.
1603 рік – цар Борис Годунов дає наказ знищити міста Прилуки і Снетин, які належать православному польсько-литовському князю Адаму Вишневецькому.
Саме цей рік відзначається появою 21-літнього розумного хлопця у володіннях Адама Вишневецького. Юнак назвав себе Дмитром Івановичем. Знайомство і виникнення ідеї про нового московського царя вийшло своєрідним.
Познайомились князь і Дмитро скоріш за все у центрі володінь Адама Вишневецького містечку Брагін, нині селище міського типу в Гомельській області (Білорусь).
– Князь Адам Вишневецький любив митися в лазні. З собою взяв молодого хлопця. Цей чоловік мусів мати освіту, бо навряд би князь взяв собою перебіжчика з Московії. І мусів би говорити староукраїнською мовою. В лазні Дмитро (Лжедмитрій І, будемо так його називати) щось не так зробив, за що князь дав йому ляпаса в обличчя. А той вигукнув: «Якщо би ти знав, княже, кого ти вдарив, ти б пожалів». І той питає: «Кого ж я вдарив?» У відповідь від хлопця почув історію, що він чудом врятований Дмітрій Іоанович.
Чи це була жартівлива вигадка юнака, аби князь його не бив? Чи в Адама виникла в лазні сама ідея про врятованого сина Івана Грозного і зробити його царем московським? Тут уже правди не вгадаєш. Тим не менше, авантюра отримала свій початок.
За однією з версій Дмитро був незаконно народженим сином короля Речі Посполитої Стефана Баторія (1533–1586 р., роки правління 1576–1586). Версію московітів про Грішку Отрепьєва розглянемо пізніше.
Кандидат історичних наук, науковий співробітник Вишневецької філії Національного заповідника «Замки Тернопілля» Людмила Шиян розповідає:
– Якщо би він просто був «бєглий Грішка Отрєпьєв», то його би дуже легко було розвінчати. Якщо він навіть і не був насправді Рюриковичем, сином Івана Грозного, то значить його з дитинства до цього готували. Є й сумніви, що й сам Дмитро не знав про своє справжнє походження. Ця політична авантюра була задумана точно не ним. Я так думаю, що цим займалися люди високого рангу і з маленького віку готували до такої місії.
Історики вважають, що до знайомства з Адамом Дмитрій Самозванець спершу жив у Києво-Печерській лаврі за часів архімандрита Єлисея Плетенецького. Можливо саме тут відбулася перша спроба молодого чоловіка оповістити себе сином Івана Грозного. А потім він опинився в Острозі, де тоді правив Василь-Констянтин Острозький.
У своєму науковому дослідженні «Лжедмитрій І і Україна» (1989 рік видання) український історик, нині доктор історичних наук, професор кафедри Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, Василь Ульяновський писав, посилаючись на історичні джерела Волинської єпархії:
«З рекомендацією Плетенецького Самозванець відправився до Острога. Він був прийнятий князем В.-К. К. Острозьким, жив у нього літо 1602 р. (служив дияконом у Благовіщенській церкві)[…]Деякий час він також жив і служив відправи в Дерманському монастирі. На південно-західній його стіні С. Голубєв у минулому столітті віднайшов напис: «Року 1654 (?) при ехал до Дерманя Григорий се ... царик...»
Дермань – тепер два села в Здолбунівському районі Рівненської області, Дермань Перша і Дермань Друга. Григорій – мається на увазі Грішка Отрєпьєв. Але про це ім’я пізніше. Хтозна, можливо це ярлик, а не справжнє ім’я.
– А Острозький людина поміркована. Відправляє своїх шпигунів до Москви. Повернувшись, вони йому розказали, що це можливо провокатор. Він не пристав на пропозицію новоявленого Дмитра.
Хоча у цей час сам воєвода Острозький вже й сам бачив наближення конфлікту з царем Борисом Годуновим. Князь писав до польського короля Сигизмунда ІІІ, що на кордоні формуються московські війська з невідомо якою метою. Відтак, ймовірно, що спочатку Острозький був зацікавлений посадити на московський трон свого підданого.
Та як би там не було, Дмитрій полишає Острог. Спершу опиняється в Гощі – тепер містечко в Рівненській області, а потім у Брагіні в резиденції Адама Вишневецького.
Проповідь польського римо-католика Петра Скарги під час підписання Берестейської унії. Картина Яна Матейка (1838 - 1893). Джерело uk.wikipedia.org
Картина Миколи Неврева «Дмитро Самозванець у князя Вишневецького». 1876 рік. Джерело ru.wikipedia.org
Дмитрій Перший. Фотографія картини з Вишнівецького палацу.
Польський король Сигизмунд ІІІ Ваза, учасник авантюри. Фотографія картини з Вишнівецького палацу.
На фото Людмила Шиян – кандидат історичних наук, науковий співробітник Вишнівецької філії Національного заповідника «Замки Тернопілля».
Назарій НАДЖОГА
Фото автора та з відкритих джерел
До читачів.
Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.
Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.
