“Український Афон” – так здавна називали монастир – Манявський Скит. Про історію і сучасність цього святого місця, про пошуки мирян і ченців відповідей на духовні запитання у стінах монастиря та про вплив Інтернету на духовний розвиток людини – розмова тернопільської журналістки Ірини Скоробогатої із намісником Манявського Хресто-Воздвиженского чоловічого монастиря отцем Феогностом (Бодоряком), повідомляє Про.те.

– Напевно, багатьох читачів також цікавить, які святині є у монастирі?

– Є у нас Мироточива ікона Божої Матері “Ігуменя Манявська”. У 1652 році Скит, як і увесь край охопило «моровое поветре», страшна чума косила людей. Померло дуже багато монахів. У молитвах ченці ревно благали Господа про помилування. І ось 22 грудня ієромонахові Філарету з’явилася Пресвята Богородиця у багряній мантії, яка увійшла через святі врата (ворота) у монастир, і увійшовши до храму «Благовіщення Пресвятої Богородиці» і тут зупинившись, сказала: «Вже припиниться пошесть».

По цих словах Богородиця увійшла в Царські врата. З цього дня страшна чума припинилася, люди перестали помирати від недуги. У пам’ять про це з’явлення ченці на тому місці поставили хрест, а також в обителі зберігається ікона Пресвятої Богородиці «Ігуменя Манявська». В часи Різдвяних свят у 2008 році ікона замироточила, Пресвята Богородиця попереджала про лихоліття яке наближалося – повінь. На Стрітення Господнє в 2012 році ікона знову замироточила. Матір Божа застерігає нас від бездумних наших вчинків. Як 350 років назад так і тепер Пресвята Богородиця призиває нас до покаяння.

Друга ікона – над царськими воротами – Чудотворна Манявська ікона Божої Матері “Ізбавительниця”.  Написана в 1788 році на горі Афон в Греції.

Історія надзвичайно велика, в 2002 році прибула сюди. На 92-ому році старцеві архимандриду Філагрію, хранителю ікони, у сні з’явилася Пресвята Богородиця і сказала: «Передай ікону до Нового Афону». Було зрозуміло, що святиня обрала для себе домівку, але де вона — чернець не знав. Та згодом довідався, що з давніх-давен Українським Афоном називали Манявський Хресто-Воздвиженський монастир. До закриття його священноархімандритами монастиря були Царгородські патріархи, з благословення яких і заснована обитель.

Коли шукач богообраного місця вперше прийшов нововідродженної обителі, застав її в великих руїнах, так, що завагався, чи й справді тут повинен залишити безцінний скарб. Однак 2003р., коли Пречиста Діва знову з’явилась хранителеві й повторила свій наказ, додавши: «Якщо не передасиш ікони протягом 3 днів, то більше не встанеш», і сумнівів не залишилось. Саме до недавно відбудованого за старими кресленнями храму Воздвиження Чесного Хреста скиту Манявського й передав чернець чудотворний образ.

Щороку, 25 червня у нас щорічно відбувається велика проща. Святкування ікони Божої матері. Завжди служба на 10 годину, відразу запрошую всіх.

Також є у нас часточки мощей угодників Божих. Часто возимо по навколишніх селах раку з мощами, щоби парафіяни могли прикластися, помолитися, бо не всі мають можливість приїхати. В кожної людини є щось потаємне і звертаються до Бога з тим, на що не можуть дати інші джерела відповіді. І ми бачимо, і є записи, що бувають дуже дивні речі на людський розум. Але для Бога не має нічого дивного й надзвичайного, відбуваються чудеса і люди зцілюються від різних невиліковних хвороб.

Розкажу вам один із випадків. Приїхала до нас жінка з Рожнятівського району з тяжким горем своїм. Її 12-ти річна дочка мала пухлину мозку і відряджали її уже на операцію в Київ. Лікарі вже не давали надій на життя. Ми відслужили молебень і порадили прикласти хустку до ікони. Жінка так і зробила. І от минув час і одного разу знову зустрічаємо цю жінку в монастирі і показує нам дівчинку поруч: «Ось дочка, за яку ви молилися»,- каже. І розповіла нам, що як тільки приїхала додому, відразу одягнула на дочку хустку і поїхали до Києва в ній. Коли лікарі перед операцією зробили повторні аналізи, томограму, то сказали, що нічого нема, ви здорові.

Навіть ми немічні жителі цієї обителі прибігаємо до ікони Божої матері й просимо здоров’я. «По вірі вашій вам буде», – каже Господь. Багато людей думають: от я не зцілився. А чому так? Бо ти не віруєш. Бог допомагає тому, хто хоче допомоги. Просто так Бог не може допомогти, бо ти цього не потребуєш. Знаємо з Євангелія скількох Бог зцілив, але по їхній вірі. І сліпі прозрівали і з сухою рукою видужували. Можна напитися води й зцілитися, але з вірою.

Також незбагненним фактом для людського розуму залишаються цілющі властивості води, яка збирається всередині печери, що утворилася у велетенському камені, який лежить на горі поряд із монастирем. Тут ченцям Скита з’являлася сама Цариця Небесна, тому в народі він називається «Блаженний камінь», який знаходиться на відстані 380 метрів від виїзної брами монастиря. Ми знаємо реальні випадки, коли люди йдуть туди, беруть водичку, споживають чи омиваються. Бог діє там, де хоче і як хоче.

– Отче-ігумене, триває Великий  Піст. Які настанови дасте християнам у цей час?

– Каже Василій Великий: «Як птах не може піднятися в небо без крил, так людина не може духовно піднятися до Бога без посту». Але, якщо ми постимо і не молимося, то це дієта. Тому бажаю всім: собі і людям, братії, щоб до Посту ми додавали молитву. І тоді будемо зцілювалися і духовно й тілесно: лікували і душу і тіло. Саме слово «Піст» означає «стримання». Так мудро Бог упорядкував, що Піст є для нашої користі. Це не просто Церква вигадала. Я відчуваю по своєму здоров’ю, що правильне стримання в їжі приносить веселість, енергійність, хоча у цей період і багато Служб Божих, поклонів, але це ще більше підносить духовно.

Василій Великий також вчить, що до 4 років дітям дозволено все. Від 4 років батьки повинні вчити дітей  постити. Якщо готувати змалечку, людина пізніше буде долати дуже легко постові обмеження. Наші діди їли просту їжу, бо нема нічого здоровішого вирощеного своїми руками і нам варто до цього прагнути.

Всі ми знаємо, коли Іоану Золотоустому поставили запитання, що не можна їсти в Піст, він відповів, що людей не можна їсти, тобто один одного. Про це варто пильно поміркувати і втілювати на практиці в житті кожного.

Ірина СКОРОБОГАТА