Тернополянка Оксана Чмиленко закохана у вовну (фото)
Мабуть, немає кращого матеріалу за природний. Одяг із нього легкий, теплий, не паркий, приємний на дотик. Він ніби гріє.
Тож не дивно, що свою творчу майстерню тернополянка Оксана Чмиленко назвала «Палітра тепла». Бо саме слово «тепло» першим спадає на думку, коли розглядаєш її роботи. Вже п’ять років пані Оксана має справу із валянням і за допомогою цієї техніки створює ексклюзивні речі: шалі та палантини, пальтечка, корсетки, сумочки та навіть взуття.
Тож поспілкувалася із майстринею про її творчість.
- Пані Оксано, востаннє спілкувалися ще два роки тому. З того часу ваше хобі набуло розмаху, адже вироби вже давно носять модниці не тільки з Тернополя та України, а й за кордону, цьогоріч ви представили свою колекцію… Розкажіть, чим нині для вас є валяння, що нове у ньому відкриваєте?
— Валяння — моя улюблена справа, яка мала б бути тимчасовим захопленням під час вагітності. Тоді серед інших матеріалів для рукоділля вовна привабила новизною. З першого дотику вона буквально закохала в себе. Часом ловлю себе на тому, що працюючи з вовною п’ятий рік, торкаючись її в роботі, відчуваю те ж блаженство, що й під час першого знайомства. Якась дивовижна магнетична енергетика криється в цьому матеріалі.
Існує багато різновидів вовни, а також інших видів шерсті (не овечої), які використовують у валянні — хочеться випробувати їх максимально. Надзвичайно приємно працювати з альпакою, що в рази легша та тепліша за вовну. Також експериментую з пряжею, притираючи в процесі валяння її до вовни — так створюються нові цікаві фактури. Адже, занурюючись у справу, розширюю своє коло пізнання, а разом з тим збільшується простір довкола нього. А там же безліч нових ідей.
— А як змінився підхід до фелтингу? І, якщо порівнювати ваші перші вироби та нинішні, — то чим вони відрізняються?
— У валянні є одна дуже важлива особливість. У процесі роботи виріб значно зменшується. Цей коефіцієнт, який залежить від товщини, способу викладки, мікронності вовни, суттєво визначає якість виробу. Тільки з роками стає достеменно зрозумілим процес зсередини. Спочатку я розробляла дизайн своїх робіт, керуючись теоретичними знаннями. Тепер, перепробувавши кільканадцять видів вовни, відчуваю наскільки визначальною є технологічна складова. У цьому контексті й помічаю різницю у виробах. Також тільки з досвідом виробляються навики тонкої викладки вовни. Іншими словами, доброякісно збитий перший шарф у мене буквально стояв, а нині палантин із тим же коефіцієнтом усадки ніжними, м’якими хвилями лягає на плечі.
— Ви творите сучасний одяг, поєднуючи його з елементами традиційного вбрання українських жінок – маю на увазі відтворені столітні корсетки, й використання давньої вишивки та хусток. Чим вам цікава така робота?
— Щодо використання хусток, то це не надто хитрий прийом, аби надати виробу етноколориту. Хоча за рівнем складності тут не все так просто. Техніка отримала назву нуно-фелтинг — безшовне поєднання вовни із шерстяною або шовковою тканиною для отримання візерунка на поверхні повсті. Щодо вишивки — то її я не використовую в роботі. Для мене це привілей виключно вишивальниць.
Якось у мене виникла ідея валяними виробами доповнити українську вишиванку. І не лише окремими елементами, а максимально відтворити, приміром, традиційну корсетку того чи іншого регіону. Зупинилася на трьох, різних за покроєм та колоритом — київській, полтавській та, безперечно, рідній подільській. Спільною їхньою особливістю була відсутність швів. Так, вишивку гладдю на подільській корсетці замінив малюнок шовковими волокнами, викладений на вовну, візерунок на полтавському — аплікація (нуно-фелтинг) із використанням шовкової тканини, рослинний орнамент на київській корсетці теж безшовний. Усі три корсетки розкупили із захопленням, маючи намір носити їх не лише з вишиванками.
— Звідки з’явився інтерес до одягу наших бабусь?
— Це любов до свого, рідного. Це почуття дуже глибоке. Гадаю, чим би я не займалася, вона завжди знайшла б собі місце. А з іншого боку, воно насправді прекрасне, наше етнічне вбрання. Чи не так?
— Зрештою, й сама вовна дуже давній матеріал. Тож, гадаю, відроджуючи традицію її використання, ви долучаєтеся до тяглості рукодільної історії. А як це сприймаєте ви?
— Так, давній. За однією легендою валяння виникло ще в Біблійні часи. У Ноєвому ковчегу серед інших тварин були вівці, їхня шерсть падала додолу, просочувалася вологою, збивалася, так виник перший валяний килим. Хоча в роботі причетності до процесу тривалістю у вісім тисяч років зовсім не відчуваю. Швидше не в часовому, а в просторовому вимірі я є частинкою цілого. Сьогодні фелтинг досить популярний в усіх куточках світу. Майстри об’єднуються в соцмережах, діляться витворами.
— На ваших роботах дуже часто постають квіти. Як саме ви вибираєте ті, що прикрасять палантин, горсетку, шапочку…?
— Часом і сама ставила собі подібне запитання. Квітка – прикраса, яку хочуть бачити на собі більшість жінок. Люблю жоржини. І вовняні - теж (або принаймні схожі). Ними частенько доповнюю аксесуари, одяг. Хоча більшість квітів на рукотворах – бажання замовниць. Та, якби довелося обрати щось із своїх виробів для себе, то «квітковості» було б мінімум, мабуть, потребу квітів цілком задовольняє їх створення.
— Ви творите найрізноманітніші предмети одягу. А за які ви ще не бралися?
— За штани і шорти. Як не дивно, є й такі. У майстрів фелтингу ці вироби із ряду вищого пілотажу. Валяють їх без швів, експериментують з фасонами. Можливо, колись і мені закортить спробувати. Та наразі це для мене «диковинка» у всіх можливих сенсах.
— І наостанок. Мабуть, кожен митець відчуває, що виконує не просто технічне завдання, а творить, маючи певну місію…
— Якщо я дізнаюся, що хтось із моїх клієнтів відмовився від шкіряної куртки, шубки із натурального хутра, обравши жакетик із валяної вовни чи пальто з шерсті альпаки… це, мабуть, і буде воно, те відчуття виконаної місії.
Анна Золотнюк
Фото надані Оксаною Чмиленко
