З найдавніших часів про роботящу бджолу. Згідно з античними легендами перших бджіл відкрив Антей, син Аполона, який у грецькій міфології вважався богом світла та сонця. Бджола ж з’явилась на світ задовго до первісної людини. Вже в кам’яному віці людина добувала мед диких бджіл, у тріщинах скель і в дуплах дерев. Вона руйнувала  їх гнізда і забирала стільники із медом. Пізніше «гомо сапієнс» навчились ловити дикі рої і поселяти у глиняні горщики. Добували мед і віск  з допомогою диму, тримаючи такий «вулик» над багаттям. На гробницях єгипетських фараонів висями бджіл, як символ працьовитості, зневаги до смерті та ідеал охайності. Довгий час бджоли вважалися священними комахами в Індії.   Бога Сонця і всесвіту Вішку зображали в образі бджоли, що спочиває на квітці лотоса. Гіпократ - грецький вчений з успіхом застосовував  мед для лікування багатьох хвороб. Легенда розповідає, що на його могилі поселився рій бджіл, медом яких дуже успішно лікували дітей. Шанували бджіл в ассірійці. У першому тисячолітті  до нашої ери вони називали свою країну землею меду і оливкового дерева. Тут, як фіксують дослідники, знали своєрідний звуковий «сигнал», завдяки якому можна було вільно вигнати з дупла рій, або при потребі вернути його назад. Свого часу Вергілій також згадував, що граючи на цимбалах, можна посадити рій. Говорять, що рій можна посадити пострілом з мисливської рушниці або іншим сильним звуком, який нагадує бджолам грім. Певний культ бджоли існував і у греків. На честь покровительки Бджоли і полювання Артеміди було зведено величний храм. Статую богині прикрашав вінок із гілок різноманітних дерев, на яких відпочивали бджоли. А жриць цього храму називали мелісами, або, в перекладі на українську мову – бджолами. Народ бджіл дуже шанував за працьовитість, бережливість, охайність, справедливість, почуття дружби. Емблема бджоли завжди свідчила про доброчинність. Її зображення є на гербах міст:  Тамбова, Усмані, Медині, Сімферополя. Золототкані зображення прикрашали завісу Паризької опери. Про те, що Україна з давніх часів славилася високо розвинутим бджільництвом, свідчать літописи, розповіді мандрівників. Грецький історик Геродот ще у V столітті до нашої ери писав, що скіфи вели інтенсивну торгівлю медом і воском. Мед на той час був єдиною цукристою речовиною, яку вживали до їжі, а віск мав величезний попит у храмах  та церквах, монастирях та палацах. У 1446 році у Львові засновано воскову комору, яка скуповувала віск і продавала його за кордон. Люди, які цим ремеслом займалися, називались вощинниками. Продуктом бджільництва торгували, обдаровували іноземних послів, скріпляли угоди, налагоджували стосунки, сплачували данину, відзначали військові перемоги тощо. Масиви лісів, просторі луки, безкраї степи давали бджолам багатий взяток, що здобув нашій землі славу «Медом текучої». Цю славу підтримували й чудові питні меди, що їх готували прадіди у своїх господарствах. Стародавня Русь, за словами істориків, пахла медом. Літописець Нестор свідчив, що мед і віск були головними продуктами експорту.