Слово «комікс» у багатьох асоціюється з дитинством. Однак тернополянин Григорій Трачук переконує, що комікси можна читати в будь-якому віці, адже за ширмою всім відомих потішних персонажів є тексти, які здобувають навіть Пулітцерівську премію.

Наш співрозмовник може похизуватися найбільшою в області колекцією коміксів. Свого часу він навіть презентував її на персональній виставці у Тернополі, пише gazeta1.

«Це тільки в Україні комікси – щось несерйозне»

– Григорію, за яких обставин тебе захопили комікси?

– Ой, це було давно. Мабуть, ще в четвертому класі. Я мав друга з Росії, який часто приїздив в Україну і привозив комікси про «Індіану Джонса» та «Міккі Мауса». Для мене тоді це було щось таке «Вау!». Здавалося б, мультик, але паперовий, який можна передивлятися. Згодом з’явився перший український комікс, який і до сьогодні вважаю якісним, – це «Буйвітер». Потім, вже в університеті, познайомився з видавництвом «Комікс», бо до цього теж їх читав, але в цифровому форматі. Ще часом, знайомі з-за кордону могли привезти комікс. Зараз це дивно сприймається, звісно, бо коміксів стало дуже багато.

– Комікси можна вважати серйозною літературою?

– Звісно. Те, що вони візуальні, не скасовує того факту, що комікси є повноцінною літературою. Фільми ж також є і дитячі, і дорослі. Так і комікси є про поні, а є, до прикладу, про Голокост («Маус»). Навіть у межах одного супергероя. Є людина-павук, яка просто бігає і б’є ворогів по обличчю, а є комікс «Варта» про павука, якому сімдесят років і він ще досі намагається комусь допомогти. При цьому автор описує нюанси життя людини похилого віку. Просто для нас в Україні комікси – це досі щось таке «несерйозне».

– І це дивно. Адже зараз здебільшого фільми, які ми бачимо на великому екрані, знімають за коміксами. Чи не так?  

– У тих, де з’являються супергерої, так, 90% знято за коміксами. Проте сценарій фільму не дублює повністю змісту коміксу. Наприклад, комікси про Бетмена виходять з 1939 року і очевидно, що цей персонаж перезапускали, змінювали. Проте основу було взято саме з коміксу: імена, властивості, характер, деякі події. Зрозуміло, що все змінюється. Не можна зараз, приміром, зняти фільм про залізну людину, не давши їй у руки мобільного телефону. Адже ми дивимося кіно зараз, у 2017-му, а комікс був написаний у 60-х.

– Чекай-чекай… Усім нам відомий Бетмет «народився» у 1939 році?

– Так, уяви собі! У 2014 році він «відзначив» ювілей – 75 років. Ще трішки і йому буде 80!

– Мабуть, для багатьох, окрім Бетмена, комікси асоціюються ще й із веселими дитячими мультиками про черепашок-ніндзя?

– Так. Проте перші комікси про черепашок 1984 року були чорно-білими та просякнуті сатирою на «супергеройство». Були присутні жорстокі сцени вбивства. У них не було поїдання піци, різнокольорових пов’язок тощо. Тобто назвати їх абсолютно дитячими не можна. Тут ще один цікавий момент. Ми всі звикли до старого мультфільму про черепашок, який випустили у 90-х роках. Проте він насправді був звичайним рекламним роликом дитячих іграшок. Тобто, у принципі, це був маркетинговий продукт. Цілий мультсеріал був первинно створений для цього. Хоча, дійсно, до сьогодні люди згадують його з теплими відчуттями, мовляв, це був мультик мого дитинства.

метеопрог

«Творці «Волі» зациклилися на жартах про Росію»

– Комікси – достатньо популярне явище у США. А як щодо України?

– В українській комікс-індустрії є кілька проблем. Чомусь наші вибирають одну тему націоналізму і «гнуть» її. Мене, мабуть, закидають камінням, але російські комікси значно кращі за українські. Можеш собі уявити: в них немає впливу від політики, немає націоналізму. І тут справа не в патріотизмі. Книжки у традиційному їх вигляді у нас можуть видавати абсолютно різноманітні. Та чомусь на коміксах будують виключно національні ідеї. В Україні є, звісно, кілька хороших коміксів, приміром «Серед овець», який, на жаль, через відсутність піару, швидше за все, «з’їдять» та пропустять повз вуха. Натомість наш розпіарений комікс «Воля» – це жах. Його творці зациклились на жартах про Росію. Хоча, по суті, він більше висміює саме Україну. В коміксі є персонаж Михайло Грушевський, який б’ється в аніме-стилі з викрикуванням назв ударів. Ще трішки і думав, що почую від нього «На честь місяця!», як в аніме «Скелор Мун». Я, чесно, не зрозумів, навіщо його створювали та ще й два роки.

«Людина, яка дає малечі комікс, сама має в них розбиратися»

– Можна сказати, що комікси через своє візуальне наповнення стимулюють людей читати? Приміром, дітей.

– Не знаю. Мені здається, якщо ти вже зрушився, щоб знайти щось прочитати, то автоматично доволі мотивований. Тут ще один момент. У коміксі зображення повинно бути частиною сюжету. Воно має допомогти сприйняти зміст. Ти не маєш просто зліва прочитати історію про Котигорошка, а справа тобі покажуть, як він виглядає. Це не те. Чи спонукають читати дітей? Все ж, мабуть, так. Це, до речі, доволі хороша ідея, бо зараз коміксів багато. І зрозуміло, що дитині сприймати кольорове зображення простіше, ніж просто білу сторінку. Не сперечаюся. Я б сам, маючи в майбутньому дітей, розповідав їм про Бетмена, а не про «Ну, постривай!». Однозначно. Тому що при всій моїй любові до радянських мультфільмів, там вчать палити, пити тощо. Натомість Бетмен вчить, що можна допомогти людям і не чекати від них «Дякую!». Єдине, що потрібно, – ретельно відбирати комікси: що можна дітям, а що – ні. Той же комікс про Голокост дитині читати не даси. Людина, яка дає читати малечі комікс, сама має в них розбиратися. Не можна йти у магазин та купити перший-ліпший. От візьмеш дитині перший том про Бетмена, де він розслідує вбивство чоловіка, якого розіп’яли ножами на хресті. Навряд це дитині піде на користь.

завантаження

– Нецензурна лексика у коміксах присутня?

– До речі, лайка – доволі рідкісна штука в коміксах і є ознакою дурного тону. Є, звісно, комікси, в яких нецензурна лексика зустрічається, але про це тебе, як читача, попередять на обкладинці. Взагалі засовувати у текст «мат» – ознака того, що автор просто не вміє передати зміст по-іншому. Якщо ти не можеш свого персонажа «прописати» без лайки, значить, такий ти «автор». Крові й убивств у коміксах – так, вистачає. Та навіть антигерої – здебільшого виховані (сміється, – авт.).

– Які комікси можеш перечитувати? Які улюблені?

– «Скотт Пілігрим» – це комікс про юнака, якому подобається одна дівчинка, але щоб бути з нею, він має перемогти сім її колишніх хлопців. Цей комікс буде цікавий тим, хто, як і я, в дитинстві грав у приставку «Денді», в гаражі бринькав із друзями на гітарі і т.д. Там усе це доволі ностальгічно присутнє. «Супермен: Всі зірки» – це такий дорослий комікс про Супермена, який, як на мене, має прочитати кожна людина, котра хоче знати, що таке комікс. Загалом чимало є таких.

Одна книга може вартувати до тисячі гривень

– Давай так. Я коміксів не читала ніколи, але хочу щось придбати. Порадь, із чого мені краще почати?

– Якщо тобі подобаються детективи, то, звісно, варто почати з «Бетмена». Буде цікаво. Якщо ти студент зі звичними молодіжними проблемами, то можна взяти «Людину-павука». Особисто тобі як журналісту, думаю, буде цікаво «Трансметрополітен». Дуже хороша річ про медійника, який працює у постапокаліпстичному світі.

– Комікси – це ж не тільки фантастика? Вірно?

– Так. Приміром, комікс «Ді ем Зі» про бійців у «гарячих точках» і про фоторепортера, який і є головним героєм. Є хороший комікс «Блек Сед» – це детективна історія про поліцейського. Фішка цього коміксу в тому, що архетипи персонажів передано тваринами.

– Ціни між традиційною книжкою та коміксом дуже різняться?

– Комікс у США виходить раз на два тижні на двадцяти чотирьох сторінках у гнучкій палітурці. Та коли виходить ціла сюжетна лінія, вони її видають книжкою. Зрозуміло, що в нас не настільки все це розвинено, тому комікси одразу видають книжками. Це й зручніше, чесно кажучи. Ціни? Одна книжка – це здебільшого від 110 до 240 сторінок. Відповідно вартують вони у м’якій обкладинці від 100 до 200 гривень. У твердій – від 200 і навіть до тисячі гривень.