Тернополянин Валентин Наливайчук (назвемо його так) був алкозалежним понад 18 років. Талановитий майстер будівельного фаху, він свого часу неодноразово втрачав роботу і сім’ю через надмірне захоплення спиртним. Чоловік пройшов важкий шлях, як це не дивно звучить, боротьби із «зеленим змієм» і 9 років тому повністю порвав із оковитою. Відтак з ним залишилася дружина, відновилися теплі стосунки з рідними, поліпшилися професійні справи. За безалкогольний період Валентин уже придбав дві автівки і добудовує, значно розширивши, родинну домівку. Водночас він не цурається алкозалежних людей, яким готовий допомогти здолати добре знайому для нього проблему. На думку Валентина Наливайчука, її вирішення має не медичне, а радше соціальне чи людське підґрунтя. Про свій гіркий досвід алкогольної залежності і тривалий шлях до виходу з неї Валентин поділився з читачами, пише gazeta1.

«Тебе ніхто і ніде так не вислухає, як за чаркою горілки чи гальбою пива!»

– Валентине, з чого розпочалася твоя залежність від алкоголю? Були якісь вагомі причини, які призвели до цього?

-Ні, нічого, на перший погляд, особливого тоді не відбувалося. Була щоденна виснажлива робота. Повертаючись додому, разом зі співробітниками випив раз, два, три… Сто грамів! Сто грамів! Сто грамів! Додому приходиш і вже не хочеш їсти. Поступово алкоголь став моїм єдиним життєвим допінгом, що витіснив усі решта стимулів.

– Тобто на початковій стадії це були звичайнісінькі посиденьки з колегами в барі чи забігайлівці?

– Розпочалося все із пива. У компанії зі співробітниками чи давніми друзями після роботи сиділиза гальбою цього, на перший погляд нешкідливого, напою. А там, де багато пива, хтось ще й до нього запропонує не лише в’ялену рибу, а й сто грамів. 90-ті були важкими часами, та й які в нас були легкими? Люблю будівельну справу і їй присвятив більшість свого життя. Важко працював і ніби заробляв дещо більше від широкого загалу, але не був задоволений собою. А де підняти настрій, як не в компанії з друзями? Згодом це навіть стало подобатися.

– На перших порах ти наодинці не вживав алкоголю?

– Навіть у думці такого не було. Для підняття паскудного настрою що потрібно? Посидіти за гальбою пива чи чаркою оковитої з приятелями та поговорити з ними про своє наболіле. Бо більше тебе ніде і ніхто не вислухає.

–Можна було на цю тему поговорити зі своїми рідними… Ти зі своїми проблемами та ще й із запахом алкоголю приходив додому, де тебе не розуміли навіть найближчі люди?

-Їм тоді особливо було не до мене. Хоч із моїх ближніх ніхто надміру не вживав алкоголю, але переживали теж чималі труднощі і невдоволення всім та собою. У підсумку приходжу напідпитку – сварки, скандали та різні неприємні речі починаються вдома.

На перших порах запаху алкоголю вони навіть не відчували. Бо в мене ще був молодий та досить здоровий на той час організм. За якусь годину-дві по мені не видно було хмелю. А домашні конфлікти відбувалися радше на нервовому, спричиненому сірою буденщиною ґрунті. Хоча, як я вважаю, випитий мною алкоголь ще більше загострював їх.

Упродовж десяти років не пив лише 17 днів

– Скільки часу ти провів в алкогольних запоях?

– Кажучи народною мовою, я «пробухав» 18 років.Збереглися календарі з 1996-го по 2006 роки, де відзначав лічені дні, коли я був тверезим. Знаєш, скільки їх нарахував за ті 10 років? Лише 17 днів! А я ще пив і до, і після цього періоду, хоч і не відзначав «сухих» днів, але можу стверджувати, що така статистика не була кращою і тоді. Це була прірва…

-Пізніше ти вживав алкоголь теж через невдоволення дійсністю чи вже з’явилися реальні причини?

-Тоді панували так звані «бандитські часи», які торкнулися і мене. Ми з друзями займалися підприємництвом. Виникали проблеми, які треба було якось вирішувати, а вони не завжди завершувались для нас позитивно. У підсумку більшість із проблем залишилися нездоланними, а розраду ми знаходили в горілці.

-У період алкозалежності ти мав дружину, створив сім’ю?

-Дружини були – одна, друга, третя… Жодна з них не витримала зі мною. Тоді і сідав за пляшкою горілки спілкувався вже сам із собою: «Чому таке невезіння? Чого ті жінки хочуть від мене? Чого в мені бракує? Ніби ж заробляю гроші…». Було, що виходиш з роботи, а бажання йти додому нема. Бо тільки переступаєш поріг і тебе починають «пиляти»: «Чому? Навіщо? Для чого? А ти такий-сякий!» Терпиш-терпиш, але згодом не витримуєш і йдеш до бару, де напиваєшся. Повертаєшся додому – ще більший скандал.У нас часто бувала міліція.Інколи у пригніченому стані я ходив на цвинтар, неподалік від якого проживаю. Міг посеред ночі там погуляти –тиша, спокій і саме тут тебе всі розуміють. І ніхто не дорікає за те, що ти трошки випив.

Алкоголік керується лише потребою «догнатися»

-А як ставилися до тебе на роботі через надмірне захоплення алкоголем?

-Звичайно, що гірше. Тоді я ще не розумів причини, але неодноразово ставив собі запитання: «А чого від мене хочуть партнери і роботодавці? Виконую всі їхні поради, вказівки і ніби й намагаюся це робити якісно, але… чомусь нікому не догоджую?» Зараз я вже розумію, що через запах спиртного, незалежно, нинішнього чи вчорашнього,тебе, згідно з вимогами техніки безпеки, ніхто не допустить до якогось обладнання чи устаткування.Зараз і сам не допущу працівника до роботи, якщо щось таке почую.Землю рий, вози щебінь, цемент, пісок, але до якісніших робіт тебе у стані сп’яніння ніхто не допустить.Бо на відповідальні роботи, а вони більш оплачувані, ніхто алкоголіка не візьме.

– Тобто найбільшою перспективою для алкозалежної людини є лише гроші на похмілля?

-Це найбільше, що така людина може заробити. І тут виникає ще одна проблема, якщо алкоголік не заробить, то в когось вкраде або винесе цінні речі з дому, відбере їх у сім’ї. Він вже тоді не рахується ні з ким і ні з чим, а керується лише потребою, як кажуть,«догнатися».

– У тебе таке було чи якось вдалося уникнути цієї долі?

– І в мене таке ж було. Спершу займався більш пристойною для такої категорії людей діяльністю –збирав пляшки та макулатуру (все, що можна було на той час здати на пункти прийому). А виручені кошти одразу ж тратив на горілку. Згодом цього виявилось замало, почав збирати залізо. А надалі вже виносив з дому і деякі коштовності.

«Найстрашніше –не лікування в наркодиспансері, а усвідомити те, що я алкоголік»

– У тебе довготривалий гіркий досвід алкогольного способу життя. Що змусило зробити перші кроки, щоби переламати себе і здолати цю залежність?

– Перший раз мене вмовила на лікування голкотерапією хресна мама. Вона впросила, щоби бодай спробувати це зробити. Я хоч лікувався, але паралельно з цим вживав пиво. І в підсумку таке лікування не дало ефекту. Після цього рідні попросили мене лягти у наркодиспансер. Найстрашніше для мене був не цей заклад, а усвідомити те, що я алкоголік. Якось таки вмовили, але після першого лікування, незважаючи на застереження медпрацівників, протримався лише три дні. Хоча мені вводили важкі препарати, вирішив спробувати хильнути сто грамів. Серце ледь не вилетіло з грудей, піднявся величезний тиск, кров рікою хлинула з носа і вух. Дві години сам себе рятував, бо на той час поруч зі мною нікого не було.

-Це би мало тебе зупинити. Чи ще довго боровся із «зеленим змієм»?

-У нас ця боротьба тривала з перемінним успіхом, але, як говориться у пісні, він здолав мене. Я й після цього випадку оговтався та вкотре запив. Невдовзі трапився ще жахливіший випадок, під час якого навіть злякався смерті. Виникла так звана сердечна паніка, коли серце ще несамовитіше виривалося з грудей, а я втратив орієнтацію в просторі. Знепритомнів і вже змирився, що вмираю… Прийшовши до тями,таки вирішив «зав’язати» з алкоголем. Але вже через декілька днів знову «присів на стакан».

Випадковість, яка звела нанівець усі попередні зусилля

-Тобто алкозалежність у тобі навіть перемагала відчуття смерті?

-Я вже усвідомлював, що зі мною коїться недобре і що треба вибиратися з цієї халепи. Однак інколи самі ж обставини можуть тебе повернути до неї. 11 років тому напередодні братового весілля пройшов черговий курс лікування в наркодиспансері. На весіллі замість алкоголю вживав лише по півсклянки мінеральної води – не пив ані краплі пива чи вина. Все було нормально, мене навіть не тягнуло до згубної звички. Але тоді ще палив цигарки. Після одного з таких перекурів чи то не ту чарку взяв, чи то хтось мені свідомо підсунув, у притаманному для алкоголіків способі залпом випив рідину, яка виявилась горілкою.Випадковість?Ніби нечистий, випробовуючи мене, сам її підсунув.

– І все лікування, і всі твої та рідних намагання знову звелися нанівець?

-Випадковість, але вона могла не лише звести нанівець усі попередньо затрачені зусилля для подолання цієї залежності, а й фатально, та ще й у рідного брата на весіллі, завершити моє життя. Вуха почервоніли, серцебиття пришвидшилось, тиск шалено піднявся. Слава Богу, що я не зіпсував своєю смертю родинне свято. Встояв і цього разу, але від помутніння в мозку не усвідомлював, що роблю. Взяв, як потім мені розповідали, в руки три пляшки горілки, ще дві розіпхав по кишенях і, нічого не сказавши навіть братові, пішов із цією здобиччю додому. Словом,усе повернулося на круги свої.

-За твоєю розповіддю проглядається безвихідна ситуація. Але ти з неї таки вийшов?

– Після братового весілля я ще добряче пив горілку. Для алкоголіків найкраща та оковита, яка є найдешевшою. Дев’ять-десять років тому такою в наших торговельних мережах була донецька горілка. Випивши одного разу такий напій, я ледь не втратив зір. Десь півтора дня бачив лише розмиті силуети, але й надалі добряче пив. Водночас почав усвідомлювати, що з алкоголем таки треба «зав’язувати». У цьому мене повністю підтримав мій друг Ігор, з яким ми часто пиячили. Чув, що на праведний шлях можуть наводити окремі священики. Попросив одного з приятелів завезти мене на вичитку до отця Олексія в Озерну (Зборівський район). Коли ми до нього завітали, там було багато людей, але цей священик із натовпу вибрав саме мене. Коли отець поклав мені на голову руку, то я відчув таке, що словами не переказати. До того ж мною почало дуже теліпати.

-Це й спонукало до твого «розлучення» з горілкою?

– Я попередньо в автівці, якою ми приїхали, заховав горілку. Мій приятель ще залишився у церкві,він не знав про схованку. Тож я одразу втамував «колотнечу» у такий спосіб і навіть ще декілька днів пив.

Спонукали порвати з минулим мене і курйозні речі. Одного разу мій лікар з вікна показав на чоловіка, який когось привіз у клініку на новенькому «РенджРовері», і сказав: «Це мій пацієнт, якого лікував три роки тому, а зараз він сюди вже привозить інших». Я подумав: «Скільки марно згаяв часу, чим я гірший за нього, чому не можу купити собі таке авто?»Відтак минуло вже 9 років, як я порвав з алкоголем. Щороку 1 вересня заходимо з товаришем в одну з наших колишніх традиційних «точок» і гордо там замовляємо: «Нам ящик пива!» Насправді беремо по дві пляшки безалкогольного.

Якби дружина вислухала свого чоловіка, то, можливо, йому потреба в алкоголі відпала би

– Як тепер ти ставишся до життя, роботи, сім’ї і свого минулого?

– Нещодавно ще один із наших друзів порвав з алкоголізмом. Про всіх не буду говорити, а переді мною відкрився інший світ. Хоч він теж із проблемами, але я їх можу долати. У мене і сім’я, і улюблена робота, і все необхідне для життя. До людей, які перебувають у такому стані, в якому колись я був, ставлюся з розумінням. Можу навіть посидіти з ними в компанії, хоча сам не вживаю, потребуючим дам на похмілля, але й підкажу, як можна здолати цю страшну залежність. Найбільшим стимулом для цього є саме життя.

-Ти довів, що таку проблему можна здолати і залежить це не лише від алкоголіка?

-Це не проблема людини, яка стає алкозалежною, бо вона себе не вважатиме алкоголіком ніколи.Коли сідаєш сам біля вікна із пляшкою горілки, задумуєшся, чому таке невезіння, в чому причини усіх твоїх бід, і хочеш поставити на цьому хрест. Але проблема в тому, що цей хрест вже давно на цій людині поставили не лише суспільство, а й близькі люди. Якби всі ставилися один до одного більш-менш лояльно, то ніхто би непристрастився до тієї чи іншої згубної звички. Це є проблема суспільства і спроможна її здолати лише сім’я, родина чи більша людська спільнота.Кожна жінка, якщо хоче зберегти сім’ю, повинна бути домашнім психологом, а не ставити вище чоловіка свої емоції. На мою думку, якби дружина пішла у кафе чи бодай би посиділа з чоловіком за чашкою чаю чи кави вдома та вислухала його, то, можливо, тому чоловікові й не було би потреби в друзях та алкоголі…

Олесь ММКОЛАЙЧУК