Тернополянин Юрій Матевощук переклав польську книжку-хіт любові та ненависті
«Книжки самі приходять до мене. Так було з моїм першим перекладеним твором «Провінційний роман» Корнеля Філіповича, так було й з цим», – починає розмову тернопільський поет Юрій Матевощук, представляючи роман «Отець відходить» Пйотра Черського, який він нещодавно переклав з польської на українську. Вийшла книжка у «Кроці».
Ганебна для Польщі?
«Отець відходить» потрапив до Тернополя кілька років тому – його привіз інший польський письменник Пйотр Мацєжинський.
– Він захоплено відгукувався про неї. І це був хіт ненависті й любові у Польщі. Коли прочитав текст, мені захотілось перекласти його. Хоча «Отець відходить» невеликий за обсягом, обставини склались так, що перекладав його два роки, – мовить Юрій. – До слова, попри те, що з часу публікації книжки пройшов тривалий час, до неї досі ставляться неоднозначно – одні називають її крутою та провокативною, інші – ганьбою для Польщі та навіть пропонують її заборонити. В коментарях про представлення «Отець відходить» на Форумі видавців у Львові, співвітчизники Пйотра Черського писали «наш вигнанець їде презентувати роман».
Поки він помирав…
«Отець відходить» – короткий роман чи то пак довге оповідання про два дні, поки помирає Папа Іван Павло ІІ. Пйотр Черський написав його під час резиденції у Кракові. До речі, у книжку потрапили двоє українських письменників, з якими Пйотр був на резиденції – Галина Крук та Любко Дереш, у творі вони з’являються епізодично та діють під своїми іменами. Пйотр Черський занотував те, що бачив у ці дні. Роман епізодичний – ми читаємо, як напружують атмосферу повсякчасні повідомлення про те, що «стан Папи погіршується» по телебаченню, радіо, в Інтернеті; як поряд із передчасною журбою та спорадичним наверненням, християни чинять зовсім не за заповідям – власне про те, як відрізняється образ вірянина патентованого з його реальним образом і поведінкою.
– Пйотр Черський описав те, як існує суспільство. Описав то правдиво й документально – так, що я не радив би читати цю книжку дітям до шістнадцяти, – каже Юрій Матевощук. – Мене зачаровує жорстка іронія тексту. Це книжка не про бога, не про Івана Павла ІІ. Вона про подвійні стандарти та читання між рядків.
Анна Золотнюк
Фото авторки
