«Якщо вони перемогли – це їх перемога, а якщо програли – картаю себе, бо десь не допрацював, не знайшов потрібних слів…», – розповідає тернопільський тренер із бойового  гопака Владислав Лавнікович.

Гопаківці не п’ють спиртного

Спеціально для того, щоб навчати дітей цьому бойовому мистецтву, п’ять років тому Владислав переїхав до Тернополя з Нетішина, що на Хмельниччині, повідомляє Погляд.

– За фахом я політолог, закінчив Острозьку академію, – каже Владислав Лавнікович. – Однак за спеціальністю я не працював, тренувати дітей мені більше подобається. Ще в студентські роки багато читав про бойовий гопак, а якось сусід запропонував піти з ним на тренування з гопака. Побачив вживу це бойове мистецтво — воно мене зачарувало. Козацькі зачіски, техніка бою, українські пісні…  Відразу зрозумів, що це моє. Спробував і собі разом із ними тренуватися. Особливих труднощів це для мене не склало, оскільки свого часу займався  боксом та рукопашним боєм, хоч і непрофесійно, але був у гарній фізичній формі. До речі, нам, гопаківцям,  суворо заборонено палити і вживати спиртне. Друзі до такого мого стилю життя давно звикли. Навіть на день народження не п’ю, а навіщо? Без алкоголю теж можна гарно провести час.

Провину ділять на усіх

Якось до Владислава підійшов його тренер Микола Колінько і запропонував самому стати тренером, але в Тернополі.

– Я розумів, яку велику відповідальність він поклав на мене, – згадує Владислав. – Казав, що я можу відмовитися, але скільком дітям я б допоміг не вештатися на вулиці і не сидіти в гаджетах, а розвивати їх фізично і знайомити з історією наших предків… Я просто не міг не погодитися. Окрім того, мене заохотив лицарський шлях Верховного Учителя Володимира Пилата. Я й дотепер приїжджаю до нього за порадами та настановами. А до Тернополя я швидко звик, я ж серед українців!

Для учасників школи бойового гопака діють особливі закони дружби і побратимства. У них: один — за всіх і всі — за одного. Це стосується і перемог, і поразок. Навіть, коли хтось проштрафиться, відповідають гуртом.

– Особливого ефекту досягаємо, коли за провину когось із вихованців несуть покарання його друзі. Приміром, всі відтискаються, а він ще й рахує. Єдина умова: він повинен дивитися їм в очі. Після відтискань кожен ще йому має подякувати… Повірте, це бездоганно спрацьовує! Перш, ніж зробити якийсь негідний вчинок наступного разу, він наперед сто разів подумає. Уставу школи бойового гопака кожен учасник повинен дотримуватися не лише на заняттях, а й поза їх межами. З цим у нас все суворо.

Буває, що насміхаються з чубів і шароварів

Чи не усі вихованці Владислава Лавніковича мають характерні козацькі зачіски. Щоправда, не усі знайомі гопаківців їх розуміють. Трапляється, що навіть вчителі роблять зауваження в школах.

— Кажуть, що шаровари і чуби це — пережиток минулого, – продовжує розповідь тренер. — Мені  дивно, що це говорить вчителька у школі. Уся наша проблема в тому, що нас не навчили плекати своє, рідне, дорожити своїми звичаями та традиціями. А скільки історичних фактів замовчувалося і вони досі не потрапили до шкільних підручників?.. На своїх заняттях намагаюся це виправити. Розповідаю їм справжню історію, такою, як вона була. Бойове мистецтво — це не лише фізичне навантаження і спеціальні прийоми, а передусім розвиток духовності та вивчення своєї культури та історії. Кожне наше заняття починається і закінчується молитвою. Пригадуєте, загальновідомий народний вислів: «Без Бога – ні до порога». Потім вже співаємо козацьку пісню і починаємо тренуватися. До речі, спільне виконання пісень дуже піднімає бойовий дух, особливо під час змагань.

Наймолодшому гопаківцеві лише… 4 роки

У школі бойового гопака «Сварог» близько 100 вихованців, серед них — 3 дівчини. Наймолодшому учасникові 4 роки, а найстаршому – 30.

– Один із елементів наших занять — ходіння босоніж по склі. Якось вихованець показав відео мамі, вона після того валер’янку пила, – сміється тренер. – Але на показовому виступі вона була чи найпалкішою вболівальницею серед батьків. Треба розуміти, перш аніж хлопці пройдуться по склі, ми їх спеціально готуємо, тож вони травм не отримують. Один із моїх вихованців мав астматичну задуху. Заняття допомогли йому позбутися нападів. Торік на  чемпіонаті України він здобув перше місце! Причому  провів п’ять поєдинків поспіль.

Насамкінець запитую  у Владислава, чи має професійну мрію.

–  Хочеться збудувати спеціальний спортивний комплекс, де буде зала для тренування, басейн, сауна, тренажерний зал, – ділиться він. – А на стінах, щоб висіли портрети Шевченка, Лесі Українки, козаків і гетьманів… Я ще ж маю  виховати Президента України, Міністра оборони, Генерального прокурора… Зараз насамперед цим і займаюся. При владі повинні бути справжні патріоти нашої держави!

Квітослава Вінчук