Ця тернополянка зблизька бачила кратери Місяця
В усі часи людину манило незвідане і таємниче. Ще Ікар і Дедал, а скоріше всього, багато сміливців-відчайдухів і до них, і після намагалися розгадати: що ж там за хмарами? Чим же є яскравий палаючий диск, який з’являється рано вранці, даючи життя і тепло, або ж спопеляючи до тла, і ховається за горизонт, запрошуючи на зміну собі холодного й мовчазного побратима? Уже протягом кількох століть людина завдяки розвитку техніки може, стоячи на землі, зазирнути крізь хмари на Місяць, Сонце чи й іншу планету. Напевно, у недалекому майбутнього у ширшому доступі буде можливість побачити й Космос із Космосу.
Сьогодні ми поспілкуємося із Тетяною Свинарик-Іващенко, фотографом-астроаматором, яка своїми світлинами дарує нам часточку небесних світил і змушує замислитися, а що буде, коли ми станемо на поверхню якогось із них, пише pro.te.ua.
– Пані Тетяно, розкажіть нашим читачам, які небесні тіла та явища природи уже потрапили у ваш об’єктив? Що хотілося б сфотографувати у майбутньому?
– Здебільшого я спостерігаю за планетами, Місяцем, і Сонцем. Оскільки мій телескоп не дає технічної можливості розглядати об’єкти глибокого космосу – туманності і галактики. Це і хотілося б сфотографувати у майбутньому. Думаю, я обов’язково заощаджу на більш потужний телескоп і зможу насолоджуватися цим неповторним видовищем. Дуже полюбляю знімати блискавки, веселки, дощ, передгрозові хмари, які з великою швидкістю жене небосхилом вітер. Усе, що нас оточує, – дивовижно! А тому варте замилування.
– Якщо дивитися через об’єктив телескопа на небесні світила, вони здаються ближчими, аніж є насправді. Які відчуття виникають, коли «наближаєтеся» до Сонця, Місяця чи сузір’я?
– Це справді так. На Місяці можна роздивитися кратери та рельєф, які без застосування оптичних приладів видаються розмитими і незрозумілими плямами. Замислимося на хвилинку: наша планета так само, як Місяць чи Сонце, висить там, у порожнечі, завдяки гравітаційній силі, рухається за своєю траєкторією, яку можна вирахувати з математичною точністю, і є частиною галактики Чумацький шлях, що має протяжність 100 тисяч світлових років. А весь умовно видимий для вчених Всесвіт, який ще називають Метагалактикою, простягається на 94 мільярди світлових років… Таку цифру навіть уявити складно! Як і чому це все відбувається? Ця думка викликає подив, змішаний із захватом. Особливо, коли спостерігаєш за частинкою цього неймовірного космічного дійства.
– Вчені прогнозують, що за кілька десятків років космічний туризм буде уже звичною справою. Чи хотіли б полетіти у Космос? І увічнити Землю у світлинах не з Землі? Чому?– Звісно, хотіла б. Гадаю, кожна людина бажає торкнутися непізнаного, зокрема і космосу, хоча б трішки… Невідомість, сповнена небезпек, лякає, але у душі усі ми – першопрохідці. Тішуся, що можу милуватися світлинами Землі, зробленими з космосу, завдяки супутникам на орбіті. НАСА з борту Міжнаціональної Космічної Станції транслює наживо надзвичайно гарні Земні краєвиди. Бачили коли-небудь блискавки, що утворюються у хмарах, відзняті з космосу? Обов’язково подивіться. Надзвичайно гарно!
– Можливо, помічали під час астрофотографування чи зйомки щось незрозуміле чи дуже загадкове, наприклад, невпізнані літаючі об’єкти?
– Ні, не помічала.
– Пані Тетяно, а як думаєте, чи дивиться на нас хтось з інших планет? І, можливо, робить світлини Землі?
– Не знаю. Цілком можливо, що життя існує десь в інших галактиках або ж і в нашій, але волію не фантазувати на цю тему. Цікавий факт, у 1977 році у космос запустили два космічних зонди «Вояджер-1» і «Вояджер-2» для вивчення планет Сонячної системи, а також міжзоряного простору за межами геліосфери. Кожен з цих зондів має на своєму корпусі диск – вкриту золотом мідну платівку (30 сантиметрів у діаметрі) і пристрій для її відтворення. Там є записи звуку й зображення, що мають дати уявлення про життя й культуру на Землі (звуки грому, вітру, музичні твори, а також привітання різними мовам). Керівництво цього проекту цілком серйозно поставилось до можливості зустрічі представників позаземної цивілізації з апаратами «Вояджер». Хто-зна, можливо, колись це і станеться…
– Переглядаючи ваші фотороботи у соціальній мережі, перше запитання, яке виникло, яку ж техніку потрібно мати, щоб так «торкнутися» Місяця чи Сонця?– Можу відповісти на це запитання лише на основі власного досвіду. Оскільки я маю телескоп-планетник, то й знімаю в основному планету, яку дуже добре видно – Місяць. Телескоп «Sky-Watсher705AZ2» придбала минулого року, а також спеціальний перехідник для дзеркального фотоапарата, аби можна було знімати через нього на мій Canon EOS 700 D. У комплекті з телескопом виробники часто постачають два окуляра і лінзу Барлоу для візуальних спостережень. Добре знімати у гарну погоду, коли мало атмосферних коливань і зображення менше тремтить. Таку ніч іноді доводиться довго чекати. Хмарність також має негативне значення. Кращі фото і відео виходять у заміській зоні, в полях, у сільській місцевості, де нема або мало вуличних ліхтарів, адже засвітлення, яке продукує місто, дуже заважає. Астрозйомку тільки опановую. Тому, на жаль, чітких рекомендацій ще надати не можу.
– Напевно, після нашої розмови й перегляду ваших фоторобіт багато з читачів забажають також спрямувати свої об’єктиви у небесні, космічні незвідані простри. Чи плануєте проводити майстер-класи з астрофотографування чи зйомки?
– Цього року ентузіасти астрономічних спостережень заснували Клуб любителів астрономії «ТерАстро» та публічну спільноту у Фейсбуці «АстроТернопіль». Перший рік вирішили присвятити удосконаленню набутих навичок астрозйомки, а також навчанню новачків, які уже мають власний телескоп. Надалі, ми, звісно, плануємо проводити астрономічні спостереження на вулицях нашого міста – так звану «тротуарку», про яку повідомлятимемо у спільноті «АстроТернопіль», як тільки трапиться така нагода. Наразі намагаємося працювати інформаційно з тернополянами, які цікавляться астрономією. Поширюємо світлини любителів астрономії Тернопільщини, щоб показати, що в небі над нашим краєм також є на що подивитися.
Ірина СКОРОБОГАТА
