Художник із Тернополя Рустам ДАВЛЕТОВ повертає людям віру в себе з допомогою фарб і полотна. У студії його студії бухгалтер пише довершені морські пейзажі в стилі Айвазовського, журналістка – картини Ван Гога й Моне. Все це з першого разу, без художньої освіти, навіть більше – без жодного художнього досвіду. “Це неможливо”, – ловиш себе на думці. Художник переконує – можливо все.

З першого разу

Студія Рустама Давлетова розташована в старому будинку в центрі Тернополя. З темного під’їзду, де пахне смаженою їжею з кафе на першому поверсі, стрімкі сходи ведуть у світлу й простору квартиру. Всі стіни завішані картинами, а вздовж них розташовані мольберти й чисті полотна. Кожні вихідні за ними збираються люди різного віку й професій, щоб створити свій власний шедевр.

Рустам зустрічає мене усмішкою, ніби давню знайому. Поки говоримо, в студії пишуть картини. Час від часу він ввічливо перериває розмову й пояснює, як краще нанести фарбу на полотно.

– Це не є майстер-клас чи урок, ми просто відпочиваємо, – розповідає Рустам. – Ідею підказали мені друзі. Кажуть – ти непогано пояснюєш, спробуй розказувати іншим. Але на перше заняття згодились прийти тільки троє друзів, всі інші засумнівались: “Ми не малюємо”, “У нас не вийде”. Картина, яку тоді створили, мабуть, деякою мірою символічна. Ми малювали море – спокійне, легенькі хвилі й на дальньому плані маяк. І десь спрацював той маяк – ціль, яку ми поставили перед собою. Засвітили його – і все вдалося. Після того провів ще кілька вечорів, куди запрошував знайомих. Хотів показати, що люди можуть творити не тільки тоді, коли є вміння, а коли просто не закривають у собі цей потенціал.

Всього за один вечір люди, які ніколи раніше не малювали, встигають не лише оволодіти азами художньої творчості, а й створити повноцінну картину. Пишуть із полотен відомих художників, які вибирає Рустам. А ті, які приходять не вперше, починають експериментувати й проявляють своє бачення. Дехто навіть почав створювати авторські роботи, пише Наш день.

– Ми не пишемо по начерку, а одразу фарбами на чистому полотні, – пояснює Рустам. – Але робимо все поступово. Спочатку показую сам, як розводити й наносити фарби, як ділити полотно на частини. Результат вражає. Спершу боявся подавати для роботи складні картини. Думав, що все-таки буде непросто працювати з кольором, переливом відтінків. Але після перших занять став сміливішим. Картини стараюся підбирати не дитячі, щоб люди гордилися, що вони змогли написати. Це роботи різних світових художників, є і багато сучасних.

50 картин за 2,5 місяці

За дверима майстерні люди залишають клопоти і страх невдачі. Тому не буває випадків, коли картина не вдається.

– Ми відключаємося від негараздів, які звикли прокручувати в думках, і занурюємось в творчу атмосферу, – каже художник. – Кожен заспокоюється. У такій невимушеній обстановці ми спілкуємось, жартуємо, п’ємо каву й отримуємо хороші, вдалі картини. Близько місяця тому я почав такі ж заняття для дітей. І помітив: чим молодша дитина, тим краще вдається картина. Школа, і взагалі суспільство, заганяють нас усіх в рамки. З кожним роком життя ми отримуємо все більше блоків з усіх боків. А діти простіше сприймають світ, не бояться помилитися.

21-річна Ілона створила в майстерні Рустама вже більше півсотні картин.

– Мені завжди хотілось малювати, але ніколи чомусь навіть не пробувала, – розповідає дівчина. – Деякий час я жила в Києві та Варшаві, а коли повернулась до Тернополя, побачила в інтернеті оголошення, що можна намалювати картину з першого разу. Ходжу сюди вже 2,5 місяці. Коли бачиш чисте полотно, п’ять фарб і два пензлики, думаєш – ніколи не зробиш цього. І дуже дивуєшся, коли бачиш свою картину.

35-річна Аня у студії – четвертий раз. Зізнається: раніше теж ніколи не малювала, хоча дідусь у неї – художник.

– Мені подобається, віддаєш свою енергетику картині й просто отримуєш задоволення, – каже вона. – Я навіть святкувала тут день народження. Зібрала друзів і ми малювали всі разом. Це був найкращий день народження в моєму житті.

Прислухатися до себе

Вікна студії виходять на вулицю Руську, яка завжди заповнена транспортом і людськими потоками. За сучасним ритмом життя, зауважує Рустам, люди не встигають озирнутися й подумати про те, чого вони насправді хочуть.

– Я завжди говорю на презентаціях, коли ми починаємо малювати, що задача мого проекту – це запалювати вогник художника. Можливо, не кожен створить шедевр, але зможе відчути, що є всередині творчість, потенціал. Одна учасниця сказала – ти знаєш, до тебе вже приходять з цим вогником, тобі треба додати повітря. Люди набираються впевненості, сміливості, віри в себе й свої дії, і використовують це не тільки у написанні картини, а й у власному житті. Хтось вирішив нарешті змінити роботу, хтось пробує писати вірші. Бо результат одразу дивує. Коли ми виставляємо картини в ряд і всі дивляться, часто можна почути – невже це ми намалювали?

Точка опори

Шість років тому подібний вогник Рустам запалив у собі самому. Малювати любив ще з дитинства, втім, до свого хобі повернувся лише в зрілому віці.

– Все життя у мене пов’язане з Тернополем, – розповідає Рустам. – Мій батько приїхав сюди з Казахстану, коли служив в армії, і тут залишився. Малим я брав участь у різних художніх конкурсах. Але після школи вступив у Тернопільський економічний інститут. Згодом побутові турботи, різні проблеми зовсім відтіснили думки про творчість. Коли мені було 33-34 роки, я згадав, що колись любив малювати. І у вільний час робив якісь начерки олівцем у блокноті. Згодом серйозно почав займатися аерографією, а пізніше взявся за пензлі та олійні фарби. У 2014 році Рустам влаштував свою першу виставку в художньому музеї Тернополя. Виставка символічно називалась “Віра в себе”. Напевно, тільки коли ми починаємо вірити в свої сили, можемо щось зробити і спробувати надихнути інших, каже художник.

– Сучасне мистецтво зараз часто завертає на депресивний рівень, – додає він. – У ньому багато крові, жорстокості, важких кольорів і переходів. Так само в суспільстві. Художники відчувають цей час, а він досить складний для всіх, і в Європі також. Зараз у студії ми часто малюємо море, яскраві кольори. І поступово відбувається метаморфоза всередині, відсіювання негативу й притягування до себе доброго, хорошого. Кожній людині необхідна точка опори. Я думаю, віра в себе – це найголовніша точка, на яку можна спертись, щоб рухатися далі.