У середмісті Тернополя на вулиці Коперніка є особлива будівля.

У ній, овіяній вітрами історії, здається й досі лунають кроки світочів науки і культури, відомих не лише в України, а й у світі. Це – пам’ятка архітектури, будинок, у якому розташована Тернопільська Українська гімназія імені Івана Франка.

Цього року образ історичної будівлі доповнено оригінальним  дизайном території.Автор ідеї такого цікавого проекту – директор гімназії Анатолій Крижанівський.

– Пане Анатолію, скажіть, будь ласка, як же виник задум такого самобутнього облаштування знакового для тернополян місця, де розташована Тернопільська Українська гімназія імені Івана Франка?

– Ідея впорядкування території перед центральним входом у гімназію, тим самим – відновлення тогочасної огорожі, виникла дуже давно. 

Правда, якось так складалося, що через різні причини реалізація задуму відкладалася, як кажуть, «на пізніше». Можливо тому, що упродовж останніх років акцент у гімназії ми робили більше на естетичному вигляді навчальних кабінетів, коридорів, приміщень загального користування. Власне, зараз це – охайний, затишний, із сучасним інтер’єром освітній заклад, і ми впевнені, що дітям тут комфортно.

– Ви згадали тогочасну огорожу…

– Дійсно, будівля з’явилася у 1901 році і вже тоді біля неї була огорожа, яка відділяла територію школи від тротуару і проїжджої частини дороги (це зафіксовано на старих світлинах довоєнного Тернополя). На початку 70-х років минулого століття огорожу знесли, залишилися тільки підмурівок і один кам’яний стовп, які збереглися біля арки Адлера (вхід на сучасну вулицю Олени Кульчицької ).

– Оскільки будівля – пам’ятка архітектури, напевно, виникло бажання все це відновити як одне ціле?

Вигляд будівлі у 30 роках ХХ століття (Copy)

– Саме так. Перемога у проєкті «Громадський бюджет-2020» стала хорошим фінансовим підґрунтям для втілення цієї ідеї. Вдячний усім батькам гімназистів, небайдужим тернополянам, мешканцям вулиці  Коперника, які відгукнулися, проголосували за проєкт і, таким чином,  допомогли втілити майже п’ятдесятирічну ідею.

– Знаю, що в проєкті передбачалося розміщення шкільної парти, як символу учнівства…

– На жаль, на початку участі в конкурсі ми не мали чіткого бачення щодо стилізації огорожі і ділянки. Уявляли собі окремі елементи, але не було цілісної гідної «картинки». Усе це з’явилося вже під час самої роботи. Незмінними мали бути підмурівок із теребовлянського пісковику і металева огорожа. З цього й розпочали. І вже в процесі роботи побачили, що потрібно «забрати» лінії електропередач, розширити тротуар, зробити більш просторим сам вхід у гімназію, пов’язати це із пам’ятними дошками, які є на фасаді і т.п. А парта-символ у створену концепцію якось вже не вписувалася…

– А що викликало найбільші труднощі? 

– Найскладніше було вгадати висоту підмурівку і висоту огорожі, її візерунок. Хотіли, аби все було простим, так би мовити, «читабельним», сприймалося легко, органічно і гармоніювало з будівлею.

– Перед входом є дві камінні колони…

– Це вже наступний етап. На колонах хочемо розмістити дві скульптурні композиції. Одна має символізувати – знання, інша – духовність.

– А хто ж допомагав втілювати цей самобутній проєкт? 

– Передусім, це керівництво і працівники підприємства «Нортон». Дякую їм за терпіння й толерантність щодо наших «щоденних ідей» та високу якість виконаних робі. Також, особлива подяка відомому тернопільському архітектору, що свого часу навчався в цій будівлі і пам’ятає ще стару огорожу, – Сергієві Горі, який постійно надавав цінні поради, консультував фахівців, які виконували тут низку робіт.

– І що ж далі?

– Наша найдавніша мрія – щоб Українська гімназія, її будівля стали частинкою історичного туристичного маршруту Тернополя. Тим більше, що у минулому році, завдяки меценатам, нам вдалося  надати особливого естетичного шарму гімназійному внутрішньому дворику. 

– Дякую Вам, пане Анаталію за розмову і упевнений, за підтримки небайдужих жителів Тернополя разом із ентузіастами, патріотами міста Вам вдасться реалізувати ще не один цікавий історичний проєкт. 

– Спасибі й Вам за популяризацію історії та культури рідного краю, а тернополянам бажаю бережливо ставитися до всіх збережених та відтворених «окрайців історії», яких, на жаль, не так багато залишилося у нашому місті.

Фото з архіву Тернопільської Української гімназії імені Івана Франка