Олександр Орляк загинув у лютому під Дебальцевим.

Дошку пам’яті Олександра встановили на фасаді школи №5, де він навчався. Влада, військові, вчителі, друзі та рідні героя сьогодні прийшли на лінійку пам’яті, інформує ТВ4.

24-річний Олександр Орляк служив у 128-й гірсько-піхотній бригаді. Туди потрапив наприкінці літа минулого року. Шостого лютого в районі Дебальцевого через поранення осколком гранати Сашко загинув. Як тільки у школі дізналися про подвиг хлопця, серед вчителів, учнів виникла ідея увічнити пам’ять про нього. Тепер меморіальна дошка щодня нагадуватиме про героїзм Сашка, а для школярів стане прикладом великої любові до Батьківщини.

На фасаді 5-ої школи вже є одна меморіальна дошка, присвячена герою УПА Мар’яну Лукасевичу.

– Хто б міг подумати, що через 70 років після загибелі Мар’яна від рук російських загарбників знову будуть гинути у боротьбі за незалежність України молоді українські хлопці, серед яких, на жаль, і наш випускник Олександр Орляк, – говорить директор 5 школи Тернополя Петро Поврозник.

– Він умів дуже красиво мріяти і будувати плани на життя. Він завжди був на позитив. Усі доручення виконував відповідально і що найголовніше – з посмішкою. Він, як ніхто, розумів, що життєві труднощі не для того, щоб падати духом, а для того, щоб ставати сильною людиною, – каже класний керівник Олександра Орляка Зоряна Гуцул.

Був вірним, надійним другом, мужнім солдатом і справжнім патріотом – так про Олександра згадують побратими. Любив готувати, мріяв відкрити власний ресторан і одружитися після війни.

– Він так і загинув під ворожим вогнем, коли діставав гранати, треба було прикривати танком товаришів, які були в окопах, бо в них не було боєприпасів. Він був справжнім патріотом. Не просто так, як багато мобілізованих, а Україна у ньому відчувалася, це було видно в очах,  – розповів телефоном побратим Олександра Орляка.

Леся Орляк, мама Олексанадра Орляка, додала:

– Проводжаючи своїх учнів у доросле самостійне життя, вчителі настановляють: щоб ви стали справжніми людьми. Я хочу вас запевнити: так, наш Сашко став людиною. За своє коротке життя він встиг полюбити усіх нас, проявити свою жертовність. І ми ним пишаємося.