Старовинний Збараж пам'ятає дуже багато відомих історичних осіб, які творили його історію. Чимало публікацій присвячено людям, котрі у різні епохи були власниками міста. Це і Федько Несвізький, і Януш Збаразький, його сини Юрій і Христофор, князі Вишневецькі, магнати Потоцькі…

Їм присвячено ряд публікацій польських та українських дослідників минулого і сучасності. Лише за останні роки в результаті вивчення історії Збаража для широкого загалу було відкрито такі імена власників містечка чи замку, як Якуб Вертецький, Павло Сапіга, Роман Волович, Павло Ходоровський, Ян Кароль Дольський, Францішек Немийський, Вацлав Лєщинський, Кароліна Кофлер.

А буквально нещодавно історикам вдалося дізнатися про ще одну історичну особу, яка теж була деякий час власницею Збаразького замку. Про неї розповів старший науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Руслан Підставка.

«Йдеться про одну з найвідоміших і найбагатших жінок Європи, власницю 14 міст і 366 сіл, більша частина яких була розташована на українських землях, - повідомив пан Руслан. - Це фундаторка багатьох світських і сакральних споруд Ізабелла (Ельжбета) Гелена Анна Любомирська (з дому - Чарторийська). Відомий дослідник збаразького костелу, доктор теології отець Йозеф Кахель з Краківського монастиря отців Бернардинів опрацював багатотомний архів Збаразького конвенту (1627-1946). Він зазначає, що «…обороною збаразької гімназії зайнялася власниця Бережан маршалкова Любомирська, котра короткий проміжок часу мала у власності замок в Збаражі».

Руслан Підставка розповів, що з представників княжого роду Любомирських, які володіли Бережанами з титулярним іменем «маршалкові», себто дружина маршалка, відома лише одна особа. Це дочка руського воєводи Олександра Августа Чарторийського та Марії Софії Сенявської - Ізабелла (Ельжбета) Гелена Анна Чарторийська. Вона була дружиною великого маршалка коронного Станіслава Любомирського.

«Польські дослідники, які вивчали біографію цієї княгині, зазначають, що вже на початках з'являються проблеми з встановленням дати її народження, - продовжує пан Руслан. - Дата народження княжни залишається під питанням. Під час хрещення вона отримала ім’я Ельжбета Анна Теофіла, але в скорому часі з'явилася мода, очевидно, з Франції, називати Ельжбету Ізабеллою, і в джерелах вона фігурує переважно в другому, французькому варіанті».

Марчелло Бачареллі. "Блакитна маркіза"

Юною княжна закохалася у Станіслава Понятовського, майбутнього короля Польщі, але згодом це кохання переросло в ненависть. На думку батька Ізабелли, руського воєводи Августа Чарторийського, молодий Понятовський був не найкращою партією для його улюбленої дочки, і тому її видали заміж за Станіслава Любомирського, котрий став з часом великим маршалком коронним. І хоча цей шлюб був явно не за почуттями, але, очевидно, Ізабеллі було не так вже й погано, оскільки на розлучення (які тоді були дуже популярними) вона не наважилася. На думку дослідників, Станіслав дуже кохав дружину, а вона відповідала йому повагою.

Та щойно Станіслав Понятовський став королем Польщі Станіславом Августом, Ізабелла на зразок французьких традицій захотіла бути місцевою Мадам Помпадур. Вона завжди могла зайти до королівських апартаментів і коли одного разу це зробила, то в обіймах монарха побачила свою братову – Ізабеллу Чарторийську з Флемінгів. До інших королівських фавориток Ізабелла Любомирська ставилася толерантно, але своєї братової, по-перше, не любила, а, по-друге, дуже любила свого брата і не хотіла бачити його «рогоносцем». Після ряду інтриг, затіяних Ізабеллою, вона, ображена, назавжди залишає Варшаву і подається в Париж з 1783 року, будучи вже вдовою. Потім княжна подорожує Англією, Італією, Німеччиною, а після французької революції осідає у Відні. Останні роки проживає в палацах у Відні та Ланьцуті і помирає у столиці Австрії 25 листопада 1816 року.

За віднайденими Русланом Підставкою історичними матеріалами, Ізабелла Любомирська, незважаючи на невеликий зріст, була досить упевнена в собі паня, яка володіла великими маєтками і була закохана в красивий одяг, особливо блакитного кольору. Можливо, саме через цю пристрасть Ізабеллу у вельможному середовищі називали «Блакитною маркізою», про що свідчить і декорування інтер’єрів палацу у Вільянові, що біля Варшави. Жіночий комплекс низького зросту компенсовувався високими каблуками і перуками, а власне крісло Ізабелли у всіх палацах стояло вище за всі інші. Що стосується характеру княгині, то говорили, що вона була злобна і заздрісна, розмовляла переважно французькою, а польську мову вважала плебейською.

«Княжна Любомирська за гроші могла мати все, і ощадливість не була її найсильнішою стороною, однак вона не могла народити сина, - розповідає Руслан Підставка. - Маючи чотири дочки - Александру, Юлію, Ізабеллу і Констанцію, вона не обдаровувала їх особливою ласкою і милістю. Та все ж всі вони дуже вигідно були видані заміж за відповідно Станіслава Костку Потоцького, Яна Потоцького, Ігнація Потоцького та Северина Ржевуського. Серед зятів Ізабелла найбільше любила Станіслава Костку Потоцького, який часто допомагав їй в покупці предметів мистецтва. Але найбільше Ізабелла хотіла мати сина і врешті взяла собі вихованка, сина далекого родича Генриха Любомирського, тому всю свою материнську любов віддавала йому».

Попри всі згадані негативні риси характеру «блакитної маркізи» все ж, заради справедливості, потрібно відзначити її турботу про простих людей. Практично в усіх селах, які перебували у її власності, було збудовано початкові школи, шпиталі з лікарем чи акушеркою, доброчинні заклади допомоги бідним тощо. Тому ніхто з її підданих, на відміну від вельмож, нічого поганого про неї сказати не могли.

Найбільш відомими іконографічними зображеннями Ізабелли Любомирської є два портрети авторства Марчело Бачареллі та Елізабети Віже-Лєбрен, які експонуються в палаці у Вільянові поблизу Варшави.                                                                           

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора