Після отримання Україною безвізу мешканці області масово їдуть на заробітки у сусідню Польщу. Туди рукою подати та й копійчину якусь можна заробити. Трудовий вояж у Польщу здійснив і тернополянин Сергій Бабій. Виявляється, медом там не намазано, кожне євро дістається важкою працею. Більше того, навіть відробивши на пана, не завжди отримуєш належну оплату за свою роботу.

44-річний тернополянин Сергій Бабій був успішним підприємцем, працював у будівельній сфері, сам мав непогані заробітки і давав роботу в різний час від п’яти до десяти землякам. Однак економічна криза 2008 року в його житті все змінила. Практично в одну мить замовлень не стало, безгрошів’я породило проблеми в родині. Довелося чимало поїздити по світах. Нещодавно він повернувся з Польщі, де його та ще кількох мешканців Тернопільщини, м’яко кажучи, «кинули» на гроші, пише gazeta1.

– За попередньою домовленістю я та ще четверо мешканців області (двоє з Чортківського району, по одному – з Тернополя та Скалата) поїхали на польську фірму працювати. Коли прибули на місце, виявилось, що нас привезли в аутсорсингову фірму, тобто організацію, яка займається підбором персоналу для інших підприємств. Заповнив анкету і за професією, яку я назвав, почали шукати роботу. Причому ніхто посвідчень чи свідоцтв не запитував. Поселили у готелі, три дні довелося проходити медкомісію, в тому числі й психологічні тести. Все робилося за кошти поляків, а потім, звичайно, це вирахували із зарплати, – розповів про свої перші кроки на польській землі Сергій Бабій.

Через короткий час тернополянам знайшли роботу на будові і тут їхні пригоди й почалися.

 – Роботодавець, а фактично аутсорсингова фірма, з усіма нами підписав контракт.  Після чого, за великим рахунком, віддали нас в оренду іншій фірмі, яка потребувала відповідних робочих кадрів. Працювати довелося на ремонті лікарні. Але з самого початку пішло все не так, як сподівався. Директор аутсорсингової фірми був не в ладах із директором підприємства, який узяв нас на роботу. Ці керівники не зійшлися, як ми дізналися, у питанні грошей. Безпосередній роботодавець мав платити аутсорсинговій фірмі, а вона – вже нам. Було озвучено цифри: 22 злотих за годину роботи мав отримувати посередник, а ми – по 12 злотих. 10 злотих – це були заробітки посередників і податки. За три тижні виконали передбачений об’єм робіт в операційному блоці, за які нам ніхто не заплатив. Ми, звичайно, виставили претензії директору аутсорсингової фірми, з якою в нас було укладено контракт, бо, зі слів директора будівельної організації, він гроші заплатив. Фірма-посередник заробленого нам не виплачувала, мовляв, гроші пішли на податки, медкомісію тощо. Казали, за день-два-три-тиждень усе з’ясуємо, зачекайте. Але де була правда – не відомо. Швидше за все, правди там не було! Очевидно, ніхто нікому не платив, а поляки між собою домовились, мовляв, граємо дурників: один говорить, що заплатив, інший каже, що не отримав. Українські заробітчани рано чи пізно поїдуть, думали вони, а ми собі поділимо гроші, – розповідає пан Сергій.

Від безвиході тернополяни вирішили порвати стосунки з посередником.

– Час ішов, а реальних коштів ми так і не отримали. Всі зрозуміли, що фірма-посередник не серйозна і їй на нас начхати. Тому довелося йти напряму. Оскільки в Україні я мав певний управлінський досвід, тому вдався до перемовин з директором будівельної фірми. Кажу: так чи інакше ми у вас працюємо, давайте щось вирішуємо. Виявилось, що фірмі, на якій ми безпосередньо працювали, було затратно платити 22 злотих за годину, і їхній власник погодився платити нам напряму по 12 злотих без посередника (поляки за таку ж роботу отримували 20 злотих). Роботодавець запропонував раз на п’ять днів виплачувати по 600 злотих кожному з бригади і наприкінці місяця доплачувати, якщо буде виконано робіт понад норму. Оскільки ми й так майже місяць відпрацювали безкоштовно, тим більше, з фірмою-посередником мали контракт на випробувальний термін, то продовжувати з ними постійні трудові відносини не мали бажання і пристали на пропозицію безпосереднього працедавця. Коли відмовилися від контракту, у фірми-посередника була паніка, всіма силами вони намагалися його продовжити. Телефонували їхні менеджери, обіцяли приїхати і розібратися, але поїзд, як кажуть українці, вже пішов, – пригадує ті непрості переговорні процеси Сергій Бабій.

Загалом тернополяни пропрацювали в Польщі три місяці. Але коли прийшов час їхати додому, то повного розрахунку і в нового пана вони так і не отримали.

– По 600 злотих щотижня ми мали, але, як було домовлено, наприкінці місяця за переробіток ніхто не згадував, мовляв, ще не пора, зачекайте, доробіть той чи інший об’єкт. Так відтягували до того часу, коли ми повинні були їхати в Україну. Тоді наш директор через польського бригадира передав частину грошей і, за великим рахунком, утік. Більше того, спершу в нас із ним була розмова, щоб ми через кілька днів повернулися та продовжували працювати, адже на об’єкті залишилася ще нескладна чистова робота. Однак за два дні до нашого від’їзду директор нам сказав, щоб ми вже не приїздили, бо через нас, із його слів, у нього виникли проблеми з керівником аутсорсингової фірми, з якою у нас було укладено договір і який після невиплати нам грошей ми розірвали. Кожному з нашої бригади не доплатили по 2000 злотих, тобто загалом 10 тисяч злотих, що у перерахунку на валюту склало 2,5 тисячі євро. Для нас роботодавець знімав помешкання, але потім я зрозумів, що таким чином ми самі заплатили і за проживання, і за проїзд, і за обстеження, ще й дали пану заробити, – каже тернопільський заробітчанин.

Виявляється, подібна ситуація з українськими шукачами кращої долі не поодинока.

– Наскільки я зрозумів, це загальноприйнята практика в усіх подібних фірм-посередників. Коли тільки приїхав та зайшов до офісу цієї фірми, там було дуже багато заробітчан. Вони розповіли, що в перші місяці їм не платили або недоплачували, і лише з часом усе якось владналося та вдавалося вийти на зарплату в 10-12 злотих за годину, – каже наш співрозмовник.

– Чи можна якось довести, що поляки «кинули» українця на гроші? – запитали ми у пана Сергія.

– Судитися і в нас важко, а іноземцю – і поготів. Позиватися міг хіба що до посередника, бо конкретних договорів з будівельною фірмою, якій нас віддали в оренду, не було. Можна було би щось пробувати, але, по-перше, це треба було їхати в Польщу, бо писати електронні листи чи вести традиційну письмову переписку – смішно. По-друге, можна найняти юриста, щоб той вів нашу справу. Але тоді йому потрібно заплатити щонайменше 2000 злотих. Це фактично та сума, яку мені боргують, тому в разі успішної справи вийдеш на нуль. Більше того, навіть якщо заробітчанин законно оформлений, то він майже не має прав, бо, за законом, його (кажу про свій приклад) оформляють на мінімальну платню – 1800 злотих, а за документами ніхто з нас не був будівельником, усі працювали підсобниками, – пояснив тернополянин.

Уже після повернення на Батьківщину Сергій Бабій, проаналізувавши все те, що з ним та його колегами трапилось у Польщі, вважає, що треба на майбутнє оминати будь-яких посередників.

– Ніби з посередниками легше працювати, бо вони посадять у бус, завезуть у клініку, зроблять обстеження, поселять в готель. Але у кінцевому результаті ти не отримаєш на руки обіцяних грошей. На мою думку, не варто зв’язуватися з посередницькими фірмами. Потрібно надсилати резюме, але не компаніям із пошуку персоналу, а конкретним будівельним фірмам чи звертатися до біржі праці. Дані таких організацій знаходяться у відкритому доступі. Якщо є якісь документи, що підтверджують профільну освіту, теж добре. Навіть українською мовою можна надсилати. Думаю, там знайдеться хтось, що розуміє українську, а якщо вимагатимуть перекладу – можна й це зробити, адже обійдеться у незначну суму. Те ж саме стосується медичної довідки. Якщо не підійде наша, то за 200 злотих її без проблем зроблять у Польщі в приватній клініці, – радить заробітчанин із досвідом.

Віталій Попович

ЦЕ ЦІКАВО

Наш герой на заробітки їздив за робочою візою. Але нещодавно польський уряд ухвалив рішення про можливість заробітчанам з інших країн не відкривати робочих віз, а по біометричному паспорту заїжджати в Польщу, шукати місце праці і вже на місці оформляти дозвіл на роботу. При цьому потенційний заробітчанин не сплачує понад 500 грн. консульського збору.

Аналогічна ситуація, коли особа має запрошення на роботу. Тоді теж не обов’язково відкривати робочу візу, а по приїзді на місце просто отримати дозвіл на роботу. Головне, щоби були домовленості з реальним роботодавцем.

Їдучи на заробітки у Польщу по робочій візі, термін перебування в країні обмежується 180 днями на рік. Така ж робоча віза, але від воєводи, дозволяє знаходитись у Польщі цілий рік. Простий безвіз відкривають на 90 днів, і на такий же термін, якщо ти не маєш робочої візи, дають дозвіл на роботу. Якщо сам заробітчанин або роботодавець хоче продовжити цей термін, необхідне звернення до старости в невеликих населених пунктах або до муніципалітету – у великих.

Коли заробітчанин працює у Польщі два роки, він може претендувати на «Карту тимчасового побиту», тобто тимчасовий вид на проживання. Наступний крок – отримання «Карти сталого побиту» (постійного перебування). Наявність останньої прирівнює заробітчанина до поляка, тільки він не може брати участі в голосуванні на виборах. Водночас, щоб мати можливість отримати ці карти, є ряд жорстких вимог. Найперша з них – заробітчанин має в офіційні інстанції представити довідку, що з ним укладено договір на роботу.

КОРИСНА ІНФОРМАЦЯ

До Польщі – за три години

Став відомий графік руху швидкісного потяга «Інтерсіті», який з’єднає столицю України Київ та прикордонне польське місто Перемишль і пролягатиме через Тернопіль.

З Києва потяг буде вирушати о 6:50. О 12:14 він буде в Тернополі. До Перемишля пасажири мають прибути швидше, ніж за 3 години – о 15:05. Графік зворотного маршруту такий: Перемишль – 13:07, в Тернополі – о 16:40, у Києві – о 23:10.

Перший рейс потяга за маршрутом Київ – Тернопіль – Львів – Перемишль відбудеться у День Незалежності, 24 серпня.