Відголоски Дрездену та Баден-Бадену в Микулинцях, що на Тернопільщині

Микулинці починаються автобусною зупинкою з мозаїкою: написами «мир» різними мовами та голубом, відповідно, теж миру. Її простір безбожно заліплений оголошеннями так, що пернатого вісника благих новин довелось буквально вигрібати з-під паперових завалин. І то таки сумно, бо зупинка – непоганий зразок монументального мистецтва і карати її отак лише за те, що зведена в неугодні часи, негречно. Але я не про те.

З тої зупинки при в’їзді до Микулинців, очевидно, починаються чи не всі мандрівки у це найдавніше на Тернопільщині містечко, адже звідси рукою подати до руїн замку, колишнього палацу та Троїцього костелу.

DSC_8541

З усіх трьох мені найбільше подобається саме останній. Не зважаючи на те, що його біографія містить чимало не надто веселих подій, він і нині вражає. Його називають однією із найвизначніших барокових пам’яток архітектури на Тернопільщині. Його автор Август Мошинський за взірець взяв католицький костел при королівському палаці у Дрездені. Храм приємно обійти (щоправда налаштуйтесь на вкраплення пластикових вікон), спостерігаючи за зміною форм і ліній, а потім вийти до цвинтаря. Тут багато старих скульптур, щоправда, більша частина з них пошкоджена. Тож іноді це нагадує такий собі ветхий камінний вертоград – деформовані скульптури (а проте їх антропоморфні риси все ще чіткі) запеленані травами й сховані в савани кущів. Особливо врізалась у пам’ять повалена колона, прикрашена пишними реалістичними квітами, а на їх камінні – Cladonia chlorophaea. Що ще треба для роздумів на тему марноти марнот? Давні козацькі хрести, врослі в землю, розп’яття на тлі ранньоосінніх пейзажів. А ще віддалений шум траси та небо…

DSC_8556

Оберти споглядально-врівноваженого настрою трохи розвіє осучаснений палац. Атланти розважливо спостерігають за тим, що відбувається навколо. Всередині – розкішні чавунні сходи – до речі, пригляньтесь до їхніх деталей, а ще до тамтешніх колон. Сам ампірний палац графів Реїв нині занадто оновлений, аби складати йому оди, але зі сторони парку ще може справити враження. До речі, коли вже згадала про зв’язки Микулинців з Дрезденом, то ось вам ще одна паралель. Одні із власників міста, Конопки, свого часу вирішили заснувати тут бальнеологічну лікарню (тут здавна були відомі мінеральні сірчані джерела), щось на зразок санаторіїв Баден-Бадена. Стартап провалився. Втім, нині тут діє бальнеологічна лікарня.

DSC_8592

Що ж до замку, то це скоріше атракція для любителів піврозвалин. Але коли вже тут, то оминути не випадає. Тим більше, так само, як палац чи костел – замок концептуальна точка Микулинців. Зрештою, навіть концептуальніша, ніж ті дві, і не лише тому, що давніша. Микулинці (а первісна назва Микулин) розташовувався у стратегічно важливому місці, тож замок тут був за замовчуванням. У часи Речі Посполитої це був один із головних форпостів у протистоянні Оттоманській імперії. Пізніше замок втратив оборонне значення. Далі його використовували і як суконну фабрику, і як територію, де проводили ярмарки – із втратою значення оборонної споруди він почав занепадати.

DSC_8626

Обмежуватись цими трьома названими точками, ясна річ, не варто. Буде нагода – не спішіть і прогуляйтесь парком біля палацу, а далі прямуйте в центр. Тут хай і не надто яскрава, а все ж варта уваги міська забудова – особливо ряд одноповерхових будинків. Є й то тут, то там розкидані прикметні дещиці. Серед них старий млин, кілька модерністичних будинків, щонайменше одна вілла, а ще кілька цікавих дверей, огорож, автентичних вікон. Прикметна тут і фігура святого Флоріана, котрий допомагає в боротьбі з вогняною стихією та є покровителем пожежників. Він у Микулинцях не просто так. Як і всі давні міста, де забудова була переважно дерев’яною, тут неодноразово виникали пожежі, що, траплялось, знищували цілі квартали. Для убезпечення міщани в 1797 році встановили у центрі Микулинців скульптуру святого Флоріана. До речі, після того пожежі місто оминали. Щоправда, змінився й уклад життя – на зміну дерев’яним будинкам прийшли кам’яні. Як свідчить напис на скульптурі, в 1863 році її відновлювали, а в 1909 перенесли з центру на периферію.