Хутір Знесіння, що на Теребовлянщині, – не лише творча майстерня письменниці Наталка Михно. Ця надзвичайно мальовнича місцина ще й непогано годує своїх господарів, яким чимало наробитися біля того усього треба.

• Дякую Господу, що я опинилася у місці, яке дає мені натхнення писати, - каже жінка, репрезентуючи перевидання книги «Звільнення» просто на веранді власного екологічного будинку (про це докладно читайте ТУТ – прим.).

• 

  unnamed (17)

«Два рядки, а насправді тут - цілісінька історія»

Про хутір Знесіння і тамтешні мальовничі ставки у Теребовлі знають усі. Хоча наголос слід робити на «і», місцеві зазвичай кажуть назву із наголошенням на «я». Втім, хто у цій ситуації має більше рації, власниця хутора якраз з’ясовує. У процесі роботи - художньо-історичне дослідження Наталки Михно про село, що було на місці ставків ще із XVIІ століття до приходу «совітів».

• У польських податкових книгах зафіксована дата – 1661 рік. Тоді село вперше сплатило податки, - розповідає письменниця. – Жили тут як українці, так і поляки. У документах йдеться про «114 номерів». Тобто село було чимале.
• [embed]https://www.youtube.com/watch?v=Q0lIPlvTnNg&feature=youtu.be[/embed]

Знищили село у 1951 році. У «Google» ви можете знайти лише таку інформацію: «Село вилучили із облікових даних у зв’язку із переселенням жителів».

unnamed (13)

• Два рядки, а насправді тут - цілісінька історія, - продовжує Наталка Михно. – Нещодавно приїздили двоє поляків. Вони мандрували і заїхали у Знесіння, бо звідси – дідусь одного із них. Гостям було дуже приємно, що хутір відродився.

Коли один зі ставків спускали, аби почистити, на дні знайшли хрест із зображенням Ісуса. Очевидно, він прикрашав місцевий костел. Фундамент святині – залишився під водою.

• Є три версії походження назви села. Я схиляюся до третьої, - уточнює господиня. - Перша – від назви церкви Вознесіння Христового. Але ж церкву збудували, коли село вже було. Друга версія – село «знесли», тому і Знесіння. Але ця версія теж відпадає, адже село з такою назвою існувало із XVIІ століття. Із Львівського архіву мені надіслали документ, в якому йдеться, що в ХІ столітті на цій території – тоді це були ліси і гори – на березі річки Гнилої Рудки (притока Серету – прим.) стояв табором половецький хан. Саме тут із ним наш князь Василько домовлявся про мир. А староукраїнською мовою «перемовини» це – «зносини».

• 

  unnamed (10)

Доводять слушність третьої версії й інші історичні документи, стверджує письменниця. Вона якраз усе це досліджує. Творчим успіхам сприяє надзвичайно мирна аура місцини.

Трудиться на хуторі спільно вся родина

У далекому 1997 році, коли вчителям виплачували зарплату горілкою, заввідділом Чиказької бібліотеки, професор соціології, українець за походженням сказав Наталці Михно: «Побачиш, Україна почне розвиватися тільки тоді, коли села укрупняться і стануть містечками, міста ще більше урбанізуються, а розвиватися  почнуть хутори».

unnamed (12)

• Такі хутірські господарства, за його словами, будуть годувати людей, які живуть «на поверхах», - пригадує жінка. – І маючи таку землю, Україна матиме шанс вижити в цьому світі. Не секрет, нам у другій половині ХХІ століття загрожує глобальна проблема голоду. Він був чоловіком надзвичайно розумним. Мені тоді запали ці слова у душу…

• 

  unnamed (9)

Мовляв, якщо політика зараз – така, що за нею краще поспостерігати збоку, то краще зайнятися хутірною господаркою. Трудиться спільно уся родина: пані Наталя, її чоловік пан Володимир, сини. Є кілька найманих працівників.

• Уже 9 років я тут. Це роки, коли ти працюєш не одному місці, розумієш, для чого ти взагалі – в цій країні, і бачиш плоди, - додає вона. – Так, у нас – жахливі економічні перепади, але все одно шанс розвиватися у хутора є! Працюючи на землі, є шанс годувати самих себе і ще – інших людей.

На хуторі – 12 сотих водного плеса. Родина давно вирощує коропів, а тепер спробувала вигодувати навіть форель. Окрім того, господарство має землю, де вирощують зерно. До першого сусіда від Знесіння – 7 км. До Теребовлі – менше 20-ти.

• Цей спосіб життя – гарний, - наголошує жінка. – Я вже 9 років тут не хворію. Головне – жити органічно, почуватися щасливою у тому місці, де тобі добре!

Фото і відео автора