Хочу поділитися своїми спостереженнями, як в одній людині поєдналися різні якості, які окремо можна зустріти у багатьох людей, і тільки в одиниць вони присутні в комплексі.

Мене дуже вразила історична постать нашого сучасника, українця за походженням, канадця за громадянством, людини за покликанням – Андрія Дем’яновича Горняткевича, повідомляє Золота Пектораль.

Пан Андрій – письменник, редактор, перекладач, доктор – філолог, викладач, науковець, бандурист, дослідник кобзарства. І це тільки узагальнюючі слова, а за ними – велика жертовна праця.

Народився малий Андрійко у селі Кривеньке на Тернопільщині 31 серпня 1937 року. Батько – талановитий художник Дем’ян Горняткевич, випускник Краківської академії мистецтв, який працював над оформленням церков в Галичині. Мати – випускниця Ягелоннського університету, викладачка гімназії, згодом – журналістка. Творча атмосфера, яка панувала у сімї Горняткевичів, не пропала безслідно, а продовжилася у здібностях малого Андрія.

Дитинство, початок Другої світової війни, переїзди з місця на місце, пошук притулку, всі незручності такого життя. Можна б було витратити всі сили на метушню. Та не для Андрія. У 1948 році він вступає в Пласт, місцеву одиницю світової скаутської організації, де достойно до нашого часу дотримується пластової присяги і повноцінно виконує свої обов’язки. Вважаю, що глибокі сімейні традиції та шліфування особистості у лавах пластунів – саме ці два береги є стартовою площадкою для всіх наступних досягнень Горняткевича.

У 1949 році пан Андрій разом із батьками емігрує до США, де здобуває магістерський диплом у Сіракузькому університеті, а докторат з філосоії – у Каліфорнійському (м.Берклі), протягом 2-х років працює у Гарвардському університеті.

У 1973 році Горняткевич отримав запрошення «рік пропрацювати в Альбертському університеті», в 1976 р. став професором Альбертського університету, і рік перетворився у тридцять років праці в цьому закладі. Паралельно він пропрацював в Канадському інституті українських студій при університеті – основному центрі українознавства за межами України.

Пан Андрій – член Української ві́льної академії наук, Наукового товариства імені Шевченка, Національної спілки композиторів України, брав участь у діяльності Правописної комісії НАНУ в 1990-х рр. минулого століття.

Одна з галузей його вподобань приваблює своєю ліричністю, це, зокрема, гра на бандурі та вивчення її феномену. Андрій Горняткевич видав близько двох десятків праць з кобзарського мистецтва. Глибокі дослідження даної тематики, як вагомий внесок у світову скарбницю мистецтва, насправді важко переоцінити. На базі виданих ним матеріалів навіть неосвічена людина може закохатися у цей надзвичайний інструмент – бандуру. Саме така робота розширює культурну спадщину планети.

Доктор Андрій Горняткевич вільно володіє майже десятьма мовами. Та окрім цього, він досконало знає найважливішу мову – мову людяності та добра.

Вражають дві основні поради довголіття від пана Андрія. Перша: «…..пильнуй своє тіло, вважай, що їсти, не пали, до алкоголю стався обережно, виконуй менш-більш систематично фіззарядку…». Неймовірно, але у свої 79 років Андрій Дем’янович виконує фізичні вправи на рівні 45-річної людини. Друга порада: «…….не смієш нікого ненавидіти, не дай, щоб буденні проблеми опанували тобою, ти мусиш з ними упоратись».

Працьовитість, сумлінність і людяність – три прості речі, на яких базується весь життєвий та творчий шлях Андрія Горняткевича. Вкрай необхідно, щоб кожен з нас так само сумлінно виконував свої обов’язки, ділився знаннями, допомагав словом, навчанням, порадою, працею, як це робить, зокрема, Андрій Дем’янович. А вимогливість до поставленої задачі майорить в його серці з часу прочитання пластової присяги та пластового закону, де пункт 1.2 говорить: Пластун сумлінний. Кожне діло, за яке добровільно взявся, виконує по змозі якнайліпше.

Віра Близнюк, учениця 7 (11) класу Української гімназії №1, м.Івано-Франківська