Сьогодні, 17 червня, тернополяни також святкують День медичного працівника. За останні чотири роки, лави звичайних лікарів (терапевтів, офтальмологів, ортопедів…) поповнили і військові медики.

Віталій Тригук працював у Тернопільській швидкій, надавав допомогу місцянам, та о 2013 році, з початком Революції Гідності також не міг сидіти «склавши руки». Після Майдану чоловік підписав контракт та пішов служити військовим медиком в 44 – окрему артилерійську бригаду, і вже протягом 4 років рятує життя бійцям. Про врятованих військовиків та в яких умовах доводилось надавати їм допомогу чоловік згадувати і розповідати не захотів, оскільки вважає, що це повинно залишатися в таємниці.

- Хочеться згадувати моменти коли вдавалось надавати допомогу і було видно результат. Дійсно, врятовані людські життя - більш приємні моменти, погані не хочеться згадувати.

- Є страх, що не  знаєш  з якими ускладненнями можеш стикнутися, бо на вигляд воно може і просто і легко і робилось сто разів, але в кожної людини свій організм, який по-іншому реагує на різні уколи, ін’єкції і таблетки. Завжди є небезпека, що ліки можуть не подіяти і зашкодити. Навіть в людей, у яких проблеми з тиском - одні таблетки можуть допомогти, а іншій людині ні. Так само ін’єкції можуть по-різному впливати.

Як кажуть в народі: «Ніби страшно, а руки роблять». Мені в таких ситуація є з ким порадитись, допомагають колеги, телефоную, раджусь як діяти в даній ситуації. Знати все нереально, а випадки бувають різні.

- Чи було бажання все залишити і змінити професію?

- Буває таке, що вже просто тяжко і набридлі ті ліса і поля, що по року не вдома, що рідко дають відпустки. Але коли дивишся, що ти можеш зробити для того самого підрозділу і бійців - сили беруться нізвідки, тебе одразу щось тримає.

received_1747838902003950

- Сім’я хоче, щоб був вдома, бо вже три роки постійно в від’їздах. Просять все залишати. Вони підтримують, але хочуть щоб і їм приділили увагу за стільки часу.

- Чи спілкувались з кимось з врятованих?

- Ми спілкуємось завжди. Завжди є надія, що після порятунку військові повернуться до строю, до батареї і будуть продовжувати службу. Летальний випадок був один, коли в людини на посту стався інсульт і вдалось його довезти майже в притомному стані в госпіталь, але через два дні він помер.

Все, що можливо робиться і пробується, але не завжди виходить так, як ми хочемо.

- Як оцінюється ваша робота?

- Найбільша оцінка - коли людина йде на покращення і видно власні старання. А спілкування і підтримка людей не оцінюється в грошах.

Отримував Подяки від бригади і влади. Нагороди. Але найбільша нагорода, коли вдається зберегти життя.

- Яких помилок найчастіше не вдається уникнути бійцям в зоні бойових дій, або там, де лікар не одразу має змогу оказати професійну медичну допомогу?

- Медик може і надати, але в нього немає такого устаткування і можливостей. Тому що з собою на поле бою неможливо взяти всю операційну. Є лише рюкзак із всім необхідним, але це здобувається методом прохання, волонтерством і всього решта. Як завжди присутні відмовки про мале фінансування.

- Яких медикаментів найбільше бракує? Чи є забезпечення?

- Забезпечують, але не в такій кількості, якій хотілось. Якби не волонтери, то не знаю як би ми були. В армії мале забезпечення, навіть деколи закупляємось в аптеці з власних коштів.

Найбільша потреба взимку – жарознижуючі (гарячі кружки типу: грипоцетрону, фервексу і т.п.), але їх дається мало – 5-10 шт на батарею.

Зараз в літній сезон переважно присутні шлункові отруєння. Не завжди є можливість мати холодильник. Перев’язочних, бинтів і промивних вистачає

- Яка специфіка і особливості роботи медиком?

- Відрізняється вона тим, що робота може бути і в польових умовах, і в лісах, і в таборах. Обладнанням лише возити треба і завжди мати під руками багато важливих медикаментів.

- Які плани в подальшому?

- Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться скоро, зможу повернутися працювати на швидку і приділити сім’ї увагу. Відпочити теж треба!

Фото надав прес-офіцер 44-окремої артилерійської бригади Юрій Кульпа