Рік, що минув, змінив військову парамедикиню з «Азовсталі» Катерину Поліщук, усім нам більш відому як «Пташка», про це вона розповіла кореспондентам ТСН. 

21-річна Катя з позивним «Пташка» тепер більше посміхається, ніж під час інтерв’ю одразу після звільнення.

На танці пішла класичні, я страшенно люблю танцювати, - розповідає вона. 

Дівчина має купу планів на 2023 рік.

Після Маріуполя я завжди кажу фразу: “Я скільки разів помирала, що я не боюся жити, - ділиться “Пташка”.

Чотири місяці на свободі “Пташка” продовжувала робити те, що й в бункері “Азовсталі” - привертала увагу світу до війни.

В основному це медійне висвітлення полону, або це дипломатична робота, або це волонтерство. Оскільки я стала відома на широкий загал, це не моя заслуга, українці це зробили самі, а отже треба це використовувати на благо України, - переконана дівчина.

В жовтні голос “Азовсталі” вперше зазвучав на свободі. 

Львів Арена, Динамо-Шахтар грали і це просто мрія всього мого життя, - зізнається вона. 

Після, на фіналі “Голосу країни”, “Пташка” заспівала колискову, як і своїм хлопцям після важких боїв.

Основне моє завдання - це звільнення полонених і територій. Тобто це українську війна. Тому всі мої виступи для “Голосу країни”, я виступала і хотіла нагадати - ми сильні, ми тримаємося, - каже Катя.

Вона була в Європарламенті в Брюсселі, і в Іспанії. 

В Іспанії ми отримували нагороду солідарності жінкам “Азовсталі”. Я не думала, що повернувся з “Азовсталі”. Не те щоб не розраховувала, я була в цьому впевнена і мене це ані трошки не засмучувало, бо я воїн і я розуміла ситуацію. Від того, якби я там сиділа нила і думала, як я хочу жити і додому, нічого б не змінилося. Моя була позиція стійкою. Не можеш змінити ситуацію - зміни до неї ставлення, - розповідає “Пташка”.

Як і під час першого інтерв’ю після звільнення Катя все ще оминає тему полону, в якому дівчина була чотири місяці.

Повірте, воно не варте висвітлення. В мене дуже багато друзів ще знаходяться в полоні. Знайомих, товаришів і дуже сильно болить, бо це ті люди, які заслуговують на комфорт спокій і турботу - найбільше. Захисники Херсона, Харкова, Маріуполя - вони всі повинні бути вдома, - каже Катя.

Вона дякує за турботу, яку відчула у всеукраїнських масштабах. Її завжди впізнають і дякують. Втім за цей рік було, що її водночас і критикували, й ображали, і засипали негативними коментарями. 

Я думаю, що причина не в тому, що я негативний персонаж чи зробила щось погане. Я казала колись російським журналістам, скажу ще вам - нічого такого ні перед своїм народом, ні перед іншим, я не зробила, щоб хоча б раз опустити очі. Коли мені приходять звинувачення, що я там завербована, чи тому подібні речі, і що мені там добре в полоні жилось… Але в людей є свій внутрішній біль, в когось в полоні хтось з рідних, в когось, хтось загинув і їм відгукується ця всесвітня несправедливість, чому вона тут, жива, - з розумінням каже Катя.

Ділиться дівчина і своєю мрією.

Моє найбільше бажання - щоб в Маріуполі кава коштувала 15 грн. Ми будемо боротися до кінця, це в нас в крові, - каже вона. 

І в неї це буквально, бо на руці “Пташки” тепер набитий фрагмент її ж вірша, який вона написала в неволі. Вчила щоранку і щоночі, як молитву, яка її і врятувала.

Відео та фото ТСН