Я тут живу. Такий різноманітний Коропець (фото)
Краєзнавиця Роксолана Задорожна мешкає у Коропці, вона переклала та ініціювала видання спогадів поляка Міхала Собкува «Коропець над Дністром». Я розпитала пані Роксолану про очевидні та неочевидні принади Коропця, про те, чому історія цього селища потребує вивчення, та сліди мультикультурного минулого.
Ми, коропчани, любимо і пишаємося Коропцем уже понад 600 років. Коропець є і типовим, і своєрідним одночасно. Урочистий і повсякденний, мальовничий і дещо таємничий, Коропець приваблює чужих і згуртовує своїх. Постійно мешкаючи тут, відлучаючись звідси в останні роки максимум на декілька місяців, мені складно говорити про своє селище як гість. Проте щоразу повертаючись, помічаю, що Коропець стає ніби трішечки іншим. І для мене тут завжди є щось нове, щоб пізнавати й дивуватися. В плані географії, краєвидів, історії, архітектури. Та повсякчас переконуюся, що Коропець — це насамперед люди, коропчани, ми, всі, що творимо наш Коропець, як уміємо, кожен у своїй життєвій ніші.
Полюбляю вийти на узгір’я коло кОстьола, як у нас кажуть, і споглядати навколо. Тут і святиня, і цвинтар поруч, селище унизу, ліс поблизу. Усе це створює особливу, зворушливу енергетику. З цього місця сміливо можна почати екскурс у минуле селища, зазирнути у глиб віків нашого Коропця: адже костел, старий цвинтар, будівля лікарні, яка раніше слугувала зовсім іншому призначенню — усе свідчить про багате і бурхливе історичне минуле.
А ще я просто люблю вийти на вузеньку кладку через річку Коропчик, зупинитися і споглядати одвічний шумний плин потоку...
Місто саме розкриває себе: архітектурою, особливою говіркою, фотографіями, зрештою, люди, видатні та пересічні, їхнє життя є свідченням самобутності Коропця.
І звичайний обиватель, проявивши трішки спостережливості, може помітити багатство Коропця. Як на мене, воно, багатство, у розмаїтті культури. Адже Коропець до утвердження у ньому радянської влади був поліетнічним: симбіоз української, польської та єврейської громад. І сліди того соціуму збереглися дотепер. Це і будівлі, і мова, і спосіб побутування та господарювання. Наприклад, назва селища декількома мовами. Тобто Коропець — це і КорОпець, і КоропЕць, і КОропець (тернополяни, тобто не коропчани, ставлять наголос на першому складі у назві, що для мене особисто не є прийнятним), для поляків він був Koropiec, а на одному англомовному порталі я зустріла ряд варіантів назви нашого містечка, дослівно: «Koropets also known as Koropiec, Koropitz, Kropitz». Тобто, в силу історичного минулого, представники різних народів по-різному транслітерували це слово. Сучасний інтернаціональний варіант — Koropets. Саме про такі явища у Коропці, де перетинаються культури, досвід різних етносів у маленькій місцевості Галичини я веду сторіночку в мережі фейсбук «Коропеччина. Сліди інтернаціональні». Прошу поцікавитися.
Pasted into Я тут живу. Такий різноманітний Коропець (фото)
А ще книжки. Мене постійно ваблять іншомовні джерела, в тому числі про нашу місцевість. І такі існують. Уже в процесі перекладання на українську мову текст англомовного видання спогадів графа Стефана Бадені «A Stranger to Hell» про його поневіряння у нацистських таборах. Між іншим, цікавою у цій книжці є фраза: «Як чудово, що я не володію ніяким маєтком!», вона, як на мене, спонукає як до міркувань екзистенційних, так і до досліджень в плані історичному. Адже граф Бадені якраз і володів маєтком у Коропці. Славетний палац був резиденцією сім'ї Бадені. Так от, вступ до цієї книжки написав син автора Ян Бадені, де він розповідає про походження та утвердження свого сполонізованого італійського роду Бадені, про історичні події у Коропці в час Першої Світової війни та подає певну статистику економічних показників Коропця станом на 1939 рік. Цікаві факти, наведу коротенький фрагмент: «1939 рік. Коропець був не тільки взірцем процвітаючих сільськогосподарських та лісових володінь, а й дуже розмаїтим економічно. Бадені продукували тут 2% польського хмелю, рафінували тут спирт, провадили рибну ферму, фруктовий сад площею 300 акрів (121,4 га — Р. З) та величезний розплідник садових культур. Тут продукувалося високоякісне насіння трав та утримувалися два стада породистої худоби». Цю книжку взялася перекладати на мій заклик юна коропчанка, студентка германістики. Дуже тішить, що молодь проявляє інтерес і готова вкладати свою працю у дослідження історії та розвиток свого селища. А влітку цього року у видавництві «Дискурсус» вийшла друком ще одна книжка, цікаве джерело знань про минуле Коропця, — «Коропець над Дністром». Це спогади поляка Міхала Собкува, для котрого Коропець був малою батьківщиною. Я переклала цю книжку та ініціювала видання і разом з командою коропчан, як меценатів, коректором Ігорем Мочкоданом та упорядником видання Петром Гаврилишиним, при істотній підтримці ГО «Гельсінська ініціатива XXI» створено цінний продукт. Усе, що стосується цього видання, можна довідатися на моїй сторіночці «Koropiec nad Dniestrem» і навіть придбати книжку.
Ви запитували про «неочевидну властивість Коропця» — і це чудове формулювання думки, ідеї, яка оселилася в мені майже рік тому. Починався рік згадуваного вже 600-річчя від дати першої писемної згадки про Коропець, і хотілося робити щось визначне (в міру своїх можливостей і кругозору). Читаючи іншомовні сайти і блоги, я помітила і зрозуміла, що багато людей у цілому світі мають якесь відношення до Коропця. Маю на увазі не тільки знайомих, котрі за останні роки емігрували за кордон, а й тих, про чиє існування ми й гадки не маємо. Нащадки людей, доля, рід, прізвище котрих мають якийсь стосунок до нас. Мені пишуть з усіх усюд, в тому числі неукраїномовні люди, цікавляться, розпитують, просять допомоги в пошуку свого коріння. Це дуже цікаво і зворушливо. Тож виношую ідею об'єднувати навколо Коропця людей з усього світу, і, можливо, колись це втілиться, наприклад, в якийсь навіть офлайн-проект. Просто бачу цю картинку: велелюдний Коропець, багато іноземних туристів, об’єднані темою подальшого пізнання та розвитку Коропця. Звісно, самій мені не до снаги щось таке здійснити, потрібна участь влади, громадських організацій. Але спілкування з людьми з цілого світу на тему Коропця триває. Тож саме це і вміщується у вашу тезу неочевидної властивості Коропця, Анно.
Є ще й щось інше, притаманне не тільки нашому селищу, а й Галичині загалом. Це стосується детальної історії мого Коропця, яка не є детально дослідженою. Існує багато цікавого, що варте нашої уваги та оприлюднення. Про це розповідав коропчанин, фаховий історик Петро Гаврилишин на одному із заходів в рамках програми відзначення 600-річчя Коропця. Знаю і про декількох інших осіб, котрі приватно збирають цікаві факти, документи про наше селище, і, може, ця діяльність втілиться у монографію. Дуже б хотілося, щоб такі дослідження були багатосторонніми, об’єктивними, адже від нас ще багато чого приховано шарами століть, народів, існуючих на нашій землі держав.
Дуже хочу, щоб у моєму Коропці залишалася молодь, щоб творилося якісне життя, щоб береглася природна, культурна, історична, моральна спадщина, щоб люди цінували одні одних...
Запитувала Анна Золотнюк
Фото Ольги Петришин
На фото Роксолана Задорожна
