У післявоєнні роки людям важко жилося, але Броні, хоча вони з чоловіком виховували трьох донечок і двох синів, гріх було скаржитися на життя. Чоловік у колгоспі працював комірником, тож щоденно після роботи приносив у кишенях куфайки трохи зерна. Кишеня до кишені — й уже сім’я не голодувала.

    Аж тут доброзичливі сусідки почали Броні нашіптувати, що її Дмитруньо заходить до Дуньки — вдови фронтовика, котра самотужки ставила на ноги трьох дітей-сиріт, пише vilne.

    Сільські «сороки» вже вистежили, о котрій годині комірник завертає на подвір’я вдовиці, скільки часу тоді її діти на вулиці «дихають свіжим повітрям» і те, що дверна засувка в цей час зачинена зсередини.

    І хоча Броню від почутого закололо біля серця — плетухам не відповіла нічого, але задумалася серйозно: якщо із заздрості не наговорюють і кажуть правду, то тут треба буде поміркувати, як учинити. На потіху сусідам влаштувати гучний скандал? Чи піти вікна побити коханці? Можна, звісно, але невідомо, які будуть після цього наслідки. А що, як Дмитрусь спакує речі та й перебереться до Дуньки? Як тоді прогодувати п’ятеро ротів?

    Розв’язала проблему Броня по-іншому. Найперше переконалася, крадучись за чоловіком назирці, що сусідки не брехали. Відтак повернулася тихо додому, втерла пекучу сльозу гіркої зради і взялася годувати дітей.

    Чоловік прийшов через дві години. Як завжди, трішки напідпитку. Дунька гнала самогонку, тож і коханця свого частувала. Але той до дружини ніколи дуже п’яним не приходив і скандалів не влаштовував.

- Знаєш, Броню, нині якийсь такий дурний день — навіть зерна не було як узяти.

    Броня мовчки кивнула головою на знак згоди, хоча здогадувалася, що сьогодні чоловік почистив кишені в Дуньки. Та нехай! У неї теж діти і також їсти хочуть.

- Я такий втомлений, роботи було багато — навіть вечеряти не хочу.

    Звалився на бамбетель і захропів. Броня акуратно зняла з сонного чоботи, вкрила його вовняним рядном, а вранці, як нічого не бувало, подавала до столу сніданок. І ні слова про те, що знає про любовні походеньки чоловіка.

    Так років зо два проходив Дмитро до Дуньки. Не знати, що там між ними трапилося, яка чорна кішка пробігла між коханцями, але закінчився їхній роман. І до кінця своїх днів Дмитро жив із дружиною та дітьми.

    Броня ніколи не дорікнула чоловікові його минулим. Саме завдяки мудрості й розсудливості Броні збереглася їхня сім’я, всі п’ятеро дітей вивчилися. Секретів сімейного добробуту Броня навчила і своїх дочок та внучок. Якщо один із зятів приходив додому «веселенький», бо грав на весіллях, і його дружина ставала на диби — Броня починала «виховувати» дочку. Мовляв, хтось має бути мудрішим у тій чи іншій ситуації і поступитися. А коли треба, то й перетерпіти.