Малолітні та неповнолітні діти кожного дня здійснюють правочини, виходячи із власних потреб чи з доручення батьків. Батьки в свою чергу зобов’язані дбати про дітей, управляючи їх майном та  використовуючи доходи від майна. Однак і батьки і діти не повинні виходити за межі наданих законом прав, вчиняючи дрібні побутові чи інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин (договір) може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Це вольовий акт.

Згідно статті  6  Сімейного Кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається  дитина  у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Малолітні  та  неповнолітні  особи мають право самостійно  вчиняти  дрібні  побутові  правочини,  які забезпечують  їх  побутові  потреби,  відповідають  їх  фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість. Це, наприклад, може включати правочини пов’язані із задоволенням  потреб які відповідають інтересам малолітньої чи неповнолітньої особи - придбання журналів чи газет; правочини, що задовольняють духовні чи інформаційні потреби; придбання дрібних канцелярських товарів для навчання;  товари, що необхідні кожній людині для життєдіяльності - їжа. Отже вартість подібних правочинів не є високою.

Згідно ст.31 Цивільного Кодексу України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Слід пам’ятати, що інші правочини, в тому числі щодо нерухомого майна, від імені малолітньої   особи   вчиняються  її  законними  представниками  - батьками (усиновлювачами) або опікунами. Неповнолітня особа  вчиняє  інші  правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Так у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років  неповнолітня дитина  має ширші права, ніж малолітня дитина, оскільки, крім вчинення вищенаведених правочинів, неповнолітні можуть вчиняти наступні правочини:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Згідно вимог   статті   177   Сімейного    кодексу    України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

укладати договори,  які підлягають нотаріальному  посвідченню, державній реєстрації,  в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

відмовлятися від майнових прав дитини.

Батьки мають  право  дати  згоду  на  вчинення неповнолітньою дитиною зазначених правочинів  лише  з  дозволу  органу  опіки  та піклування.

При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Якщо той з батьків,  хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його  проживання  невідоме,  такі  правочини можуть бути вчинені без його згоди.

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Закон чітко визначає, що неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.