Понад десять сорочок традиційними українськими швами вишила тернопільська майстриня Тетяна Сеник. Із них п’ять — зібрала вручну, не використовуючи машинних швів. Для своїх виробів вишивальниця використовує лляні та конопляні полотна. Ці матеріали, хоч і утруднюють роботу, проте, на думку пані Тетяни, роблять сорочки правдивими. Тож про особливості створення сорочок, котрі продовжують давні автентичні українські традиції, я й поговорила з майстринею. 

Вишивати Тетяну Сеник навчила бабуся. Співрозмовниця досі пам’ятає бабусині рушники — «вони залягли у моїй дитячій свідомості, цю красу вишивки я відчуваю і тепер. Ці рушники були якимись магічними та особливо гарні. Кольори ниток і геометричні узори здавались найкращими, що можна було побачити і відчути душею. Я сильно захопилася вишивкою та зрозуміла, що це моє. Тож вишивкою займаюсь протягом життя, ще з ранніх літ, скільки себе пам’ятаю», — каже пані Тетяна. 

Три роки тому майстриня почала працювати із традиційними українськими швами й техніками та вивчати їх. Каже, відтоді поринула у світ традиційної вишивки з головою. «За час, відколи почала вивчати традиційні шви, вишиваю вже дванадцяту сорочку. Люблю вивчити шви і зразу передавати їх на полотно, для того, щоб закріпити знання та не забути. Традиційна українська вишивка, як колодязь, з якого можна черпати воду нескінченно. Мені хотілось би більше вивчити, опанувати та застосувати давніх швів і технік. Коли використовую такі, в мене виникає почуття гордості, що власноруч можу відтворити й передати на полотні напрацювання наших предків. Дуже хочеться, щоби цей ланцюжок підтримання традиції та знання підтримувався поколіннями; щоб кожен, хто продовжить наш ланцюжок творчості, був так само як і я, глибоко закоханий в вишивку, — каже пані Тетяна. — Нещодавно мене атестували на народного майстра. Знаю, що є багато чому навчатися, і для цього у мене є нестримне бажання, та, на жаль, бракує часу».

Співрозмовниця опанувала багато швів і технік. Серед них: косий хрестик, навиване, колодки-1, колодки-2, колодочки, курячий брід, зерновий вивід, верхоплут, мережане, довбане, перловий шов, пряма та коса лиштва, ретязь, низинка, січене, кафасор, стебловий шов, петлевий шов, рубцювання, змережування та багато інших. 

Тетяна Сеник каже, що особливий серед них шов «довбане». Пояснює: «Шов «довбане» використовують на Покутті біля Снятина. Для того, щоби його вишити, слід прорізати переплетення ниток тканини. Важливо прорізати в потрібному місці, дотримуючись візерунка, щоби не зіпсувати вишивку. Цей шов — моя особлива гордість, адже я довго не могла його опанувати, але пройшовши шов «мережане» зрозуміла, як вишивати «довбане». Тішуся, що зуміла вишити собі особливу сорочку таким швом».

Прошу співрозмовницю детальніше розповісти про мережки. «До мережок у мене шанобливе ставлення, адже вони додають сорочці вишуканості, ніжності, прозорості та легкості. Особливість мережок полягає в тому, що для того, аби створити мережку, потрібно висмикувати нитки з полотна, а після прокладати ниткою стібки. Мережки бувають різними, вони доповнюють основний узор вишивки».

Освоєння кожної нової техніки особливе, бо ж «одну можна зрозуміти дуже швидко, а для іншої потрібно прикласти максимум зусиль. Переконана, що руки можуть все — страшно очам», — пояснює співрозмовниця. 

Але вишивка то не тільки шви, а ще й візерунки. «У різних регіонах України є своя традиційна вишивка. Найбільш припала мені до душі наша борщівська сорочка. Титанічну роботу провели подружжя Людмила та Олексій Покусінських, видавши дві книжки «Борщівська народна сорочка», а також Віра Григорівна Матковська, котра рятуючи сорочки ще в минулому столітті, зберегла надзвичайний скарб. Тепер ми маємо не просто візерунки, а й автентичні сорочки, з яких маємо можливість відтворити сучасні. Великий вклад у відтворення цих сорочок робить пані Лідія Бебешко, яка створює схеми за зразками музейних сорочок. Висловлюю вдячність усім чудовим людям, котрі дають змогу доторкнутись до живого».

Тетяна Сеник пояснює, що давня вишивка особлива тим, що у кожному символі, кожному стібкові закодовано інформацію — вони містять унікальну енергетику, яку передають вишивці. У візерунках закодовані знаки, символи різних стихій: вогню, води, повітря, сонця, — які відіграють важливу роль у нашому житті.

Серед сорочок, вишитих традиційними техніками, знаковими для співрозмовниці стали дві сорочки, створені за мотивами борщівських, дві снятинських (до речі, зараз у виставковій залі Національної спілки майстрів народного мистецтва України у Києві проходить Всеукраїнська виставка-конкурс «Кращий твір 2020 року», де красується одна з них), одна заліщицька, одна покутська. Наразі співрозмовниця вишиває борщівську сорочку кучерявим швом «верхоплут» вовняною ниткою — це буде дванадцята сорочка, створена традиційними швами. 

За цих три роки Тетяна Сеник зібрала п’ять сорочок вручну, тобто без використання машинних швів. «Змережані сорочки — це особливі сорочки. Такою технікою з’єднують окремі полотнища, які є складовими частинами жіночих та чоловічих сорочок. Ця техніка, крім практичного, має ще декоративне значення — змережування подібне на мережки, а це збагачує красу вишиванки. Особлива для мене снятинська вишиванка, змережана полтавським черв’ячком», — каже співрозмовниця. 

Для давніх сорочок в Україні традиційно використовували домоткані чи то льняні, чи то конопляні полотна. Для своїх сорочок пані Тетяна використовує лляні або конопляні тканини. Каже, на них важче вишивати, ніж на звичайному полотні, але вкладені зусилля та час варті результату. «Особливість сорочок, виготовлених із таких полотен, у тому, що вони пахнуть травами, відчувається теплота сонця, тому вони передають часточку автентичності та вишуканості», — провадить мову далі майстриня. 

А ще вона застосовує натуральні шовкові нитки, фарбовані природними барвниками. Пані Тетяна пояснює що такі нитки мають свій характер, до них треба призвичаїтись, деякі потрібно вощити, але виріб, вишитий цими нитками, — це ознака ошатності й святковості.

Нещодавно Тетяна Сеник провела майстер-клас зі створення багатоярусних кутасиків, тож я попросила розповісти про цю деталь сорочки. «Кутасики — прикраса, характерна для західних регіонів України, зокрема розповсюджена на Тернопільщині у Борщівському районі. Власне багатоярусні китиці використовували у чоловічих борщівських сорочках. Такі китиці — це гармонійний додаток до вишивки навколопазушного розрізу. Вони значно прикрашають та довершують оздобу сорочки», — пояснює вишивальниця.

Наостанок запитую, якою, на думку співрозмовниці, є правдива сорочка. Відповідає: «Правдивою є сорочка, вишита на конопляному або лляному полотні, відповідними нитками, традиційними техніками та швами зі збереженням автентичного крою та шиття».

Інна ВІКОНСЬКА

Фото Тетяни Сеник