73-літній Григорій Карий із села Загір’я колишнього Зборівського району зберігає колекцію насіння овочевих культур. Зразки більш як сотні рослин він збирав понад двадцять років. Про це пише «Сільський господар плюс».

Огірки на вагу золота

Григорій Петрович майже чверть століття працював агрономом у місцевому колгоспі ім. Свердлова. Тож не дивно, що саме рослини стали його колекційним захопленням.

– Почалося все ще у 1980-х роках, – пригадує Григорій Карий. – Після аварії на Чорнобильській атомній станції різко зменшилися врожаї огірків. Ходили навіть слухи, що ця культура взагалі може зникнути з наших полів. Я з тим не міг погодитися, тому почав шукати вихід із ситуації. Познайомився з фахівцями Київського наукового-дослідного інституту, які й привезли у наш колгосп насіння огірків сорту Далекосхідний-27. На той час він був маловідомий, адже тоді переважно вирощували «ніжинські» огірки. Тому кілограм «далекосхідних» прирівнювався до кілограма золота. Ними ми засіяли лише три рядки, але врожай зібрали більший, аніж із гектара «ніжинських». Цей сорт настільки мене зацікавив, що я відібрав на насіння кілька добірних плодів. Відтоді й розпочалася моя дослідницька діяльність. 

Курс на еліту

Після розпаду колгоспу Григорій Карий створив одноосібне господарство і разом із дружиною Ганною почали вирощувати зернові, а згодом зайнялися овочівництвом.

– Найбільше у нас було капусти – вона займала тридцять сотих, – розповідає Григорій Петрович. – Під огірки, помідори ми зазвичай виділяли по п’ять сотих. Решту землі засаджували квасолею, морквою, цибулею тощо. Як агроном я завжди керувався правилом: якщо вирощувати, то лише найкращі сорти. Для цього навіть створив власну навчально-дослідну ділянку. Повсюди купував насіння, висівав його, восени відбирав найкращі екземпляри і збирав із них посадковий матеріал, який згодом висаджував на більшій площі. Іноді, щоб дослідити культуру, потрібно було кілька років. Не завжди рослини виправдовували мої сподівання. Пам’ятаю, як одного разу посіяв капусту вітчизняної, голландської і німецької селекції. Потім зібрав власне насіння і навесні висадив  розсаду. Із 250 рослин заплодоносили лише три. Але саме ці сорти в майбутньому стали основними у нашій овочевій справі.

Виплекане своїми руками – найсмачніше

Відбираючи насіння для посіву, Григорій Петрович завжди залишав кілька насінин на наступний сезон. Поміщав їх у сірникові коробки, акуратно підписував і складав на поличці у шафці. За більш як два десятиліття у Григорія Карого зібралася чимала колекція насіння овочевих культур вітчизняної та іноземної селекцій: огірків, капусти, моркви, гарбузів, квасолі. Найбільше у ній насіння помідорів. Деякі з них, як-от Де барао, Волове серце не втратили своєї популярності з часом.

–  Був період, коли я активно поповнював колекцію, потім робив це рідше, останні десять років взагалі не займаюся цією справою, – каже Григорій Карий. – Тепер із дружиною ми обробляємо лише кілька сотих землі. Здоров’я вже геть не те, що в молодості. Але коли приходить весна, то все одно тягне на город. А ще коли подивлюся на свою колекцію насіння! Хоча воно вже давно втратило термін придатності, та рука не піднімається викинути. Минулої весни я  ризикнув і посіяв огірки сорту «Далекосхідний 27», яким вже двадцять років. І що ви думаєте? Воно зійшло і щедро вродило. Коли я збирав цю колекцію, то мав на меті передусім дослідити сорти і вирощувати найкращі. Але водночас я хотів зберегти їх для своїх онуків, показати їм і поділитися з ними агрономічними знаннями. Та нині часи зовсім вже не ті, як колись. Молодь не хоче залишатися у селі. Для них легше купити готові овочі, ніж виростити свої. Та що би хто не казав, виплекане своїми руками – найсмачніше. А якщо ще й з любов’ю, то взагалі йому нема ціни.

Фото «Сільський господар плюс»