Захисник з Тернопільщини лежить у комі після поранення. Рідні просять молитви за його життя
Іван Підгірний повернувся з-за кордону у перші дні повномасштабного вторгнення. Чоловік пішов воювати, щоб його діти і внуки ніколи не знали і не бачили війни
Після 24 лютого Іван Підгірний з Коропця Чортківського району повернувся з-за кордону, щоб боронити рідну країну. Чоловік з вересня минулого року був на заробітках у Чехії. У перший день після приїзду додому звернувся у військкомат і пішов захищати Україну. Нещодавно Іван Підгірний отримав поранення під Донецьком. Зараз він у комі у столичному госпіталі. Його сім’я просить моральної підтримки та молитви за його життя.
Ми не збираємо коштів на лікування. Просто хочу, коли він прокинеться, а я впевнена, що це буде скоро, щоб прочитав про себе, - каже донька військового Оксана Підгірна, яка розповіла Терену історію батька Героя.
Тато Оксани поїхав за кордон заробляти, але коли почалася повномасштабна війна, він не зміг сидіти на місці.
Він кожного дня був ніби на голках, так хотів їхати. Але йому потрібно було ще декілька днів попрацювати, щоб отримати зарплатню. Він приїхав додому, залишив сумки і одразу поїхав у військкомат. Йому сказали зачекати один день. Потім його відправили на навчання, - розповідає Оксана Підгірна.
Останнім часом чоловік служив на Донецькому напрямку, у Слов’янську.
“Я не можу всидіти на місці, коли там стріляють. Я йду”. “А хто як не я?”, - це теж він завжди повторював. Родичі хвилювалися за нього, казали: “Іване, навіщо тобі це”. Хотіли його вберегти. Проте він вирішив захищати нас. “Я тут для того, аби всі діти були здорові, щасливі і щоб в них не було війни”, - пригадує донька слова батька.
Протягом всієї служби чоловік запевняв родину, що у нього все добре. Ніколи не скаржився на незручності, завжди був сильний духом, додає донька.
Ми з ним говорили по відеозв'язку. Мій син - єдиний татів онук, запитував: “Діду, як в тебе справи?”. Він відповів: “У мене все чудово”. Він ніколи не жалівся, що йому важко чи холодно, - розповідає жінка.
Навіть коли був поранений написав:”Все добре”
Іван Підгірний завжди був на зв’язку з сім’єю. Проте на початку вересня з ним тиждень не могли зв’язатися.
Ми завжди маємо зідзвонюватися. Одного разу він написав повідомлення, що у нього все добре. Як виявилося, він написав його після того, як отримав поранення, - каже Оксана.
16 вересня о 4.30 під час бойового завдання Іван Підгірний отримав тяжке поранення в голову.
Їм сказали відійти декілька метрів назад. Тато йшов перший і наткнувся на розтяжку. Йому сильно вдарило в голову. Руки та ноги не зачепило. Дуже сильно розбита голова. Пощастило, що на місці був медик, який знав, що робити у цій ситуації. Адже внаслідок удару тато перестав дихати, тож лікар одразу поставив трубку в ніс. Його негайно евакуювали та відвезли у Краматорський шпиталь. Там надали першу допомогу, - розповідає Оксана Підгірна.
Далі чоловік знаходився у Дніпрі. У нього не було з собою документів, тож у госпіталі він був невідомим.
Нам сказали у суботу вночі, що він отримав поранення, а у неділю я обдзвонила всі шпиталі Дніпра. У одному з них сказали, що привезли невідомого. Я запитала чи на руці є татуювання, відповіли, що так. Тоді я запитала головне: “Він живий?”, - пригадує дочка.
Коли прийшли рідні, почав ворушити губами
Найпершими до Івана Підгірного приїхали дружина та ще одна дочка. Вони також були за кордоном, але коли дізналися про поранення, одразу повернулися в Україну.
Вони з ним говорили. Плакали. І він почав рухати губами та ногою. Коли мама та сестра вийшли з палати, то лікарі сказали, що у нього збільшилось серцебиття. Я не знаю, чи він їх чув, чи просто відчув, що рідні поряд. Коли наступного дня вони знову прийшли до нього, то він уже не подавав ніяких ознак, що їх чує. Мама була там недовго, адже лікарі сказали, що готують його до евакуації і більше їх не пустять. Хоча і так дозволяли з ним побачитися до 5 хвилин, - розповідає донька.
Зараз чоловік лежить в комі в лікарні у Києві. До тями ще не приходив.
Дуже важкий стан. Сильно хочемо, щоб наш тато жив. Як сказали нам лікарі, що це вже дуже велике диво, що він взагалі вижив після такого поранення. Важко нам, але тримаємось, - каже Оксана.
Сім’я Підгірних вірить і чекає, коли їхній захисник вийде з коми, скаже перші слова і прочитає цю статтю.
Коли нам зателефонували, що тато отримав поранення, тоді було дуже важко. Одразу всі плакали. Тепер заспокоїлися, адже головне, що він живий. Наш тато сильний. Я кажу своєму малому сину, що його дідусь трішки захворів. А він відповідає: “Мамо, подивись, які в нашого діда мускули, який він сильний. Він скоро буде здоровим. Мамо, чому ти плачеш?”. Також він каже, що дід одужає, бо може його однією рукою підняти. Дитина дуже сумує за ним, - розповідає Оксана.
“Я би пішки йшла йому назустріч”
Оксана Підгірна бачила тата ще у вересні минулого року, коли він їхав у Чехію.
Він був вдома, бачився з мамою та сестрою. На жаль, я з ним не змогла побачитися. Тепер дуже сильно шкодую про це. Я вже думаю над тим, щоб кидати все і їхати до нього. Серце просто не витримує вже. Я би пішки йшла йому назустріч, - каже донька.
Родина Підгірних ще не знає, скільки грошей потрібно на лікування та реабілітацію. Тільки можна здогадуватися, що сума буде чимала, проте рахунків на допомогу вони наразі не відкривали. Лише просять усіх моральної підтримки і молитви.
Ми просимо молитися. Бог його береже. Молитва найбільше допомагає. Мій тато вірить в Бога. У нього не було можливості часто ходити до церкви, але віра у нього сильна. Священник в Тернополі подарував моєму тату вервечку. Він одягнув її і не знімав весь цей час. І навіть зараз в госпіталі та вервечка на ньому. Вона уже брудна, нитка чорна, але я впевнена, що вона його оберігає. Я вірю, що він вийде з коми і скаже нам хоча б одне слово. Найголовніше, що він живий, - говорить Оксана Підгірна.
Фото надані Оксаною Підгірною
