Він народився і прожив більшість життя у Великій Британії. Та за 21 рік в Україні переконався — кращого місця немає. За всі ці роки, навіть попри війну та складні часи, у нього й думки не виникало, щоб покинути Україну. У 74-річного Мирона багато талантів та захоплень. Він співає, грає на бандурі, цікавиться лірами, колекціонує картини та популяризує українське мистецтво, а ще активно волонтерить. Незвичайна історія нашого земляка — у матеріалі Терену. 

Зустрічаємось з паном Мироном та його дружиною Оксаною у їхньому будинку у селі на Бережанщині, який наче справжній музей. 

Стіни будинку Мирона Постолана завішані картинами українських художників

Що то є бути українцем? Дайте мені відповідь. А для цього треба три речі: спільна мова, культура та ідентичність. Якщо ти не маєш цієї ідентичності в серці та голові, якщо ти не поважаєш того, що залишили твої предки, то як ти можеш бути українцем? — каже Мирон Постолан. 

У селі Мирона Постолана так і називають “англійцем”. Понад 50 років чоловік прожив у Великій Британії, де ще молодими опинилися його батьки. Під час Другої світової війни їх вивезли у Німеччину, а згодом вони переїхали в Англію. Там і народився Мирон Постолан. Із юного віку він захоплювався українською культурою, проте найбільше — бандурами. 

У 1956 році “Капела бандуристів” брала участь у турнірі Європи. Мама моя купила їхню платівку. Вони грали на бандурі, а я слухав. Тоді не розумів, про що вони співають, але музика і звук дуже сподобалися. Я знав, що мушу мати бандуру, але в нас тоді зовсім не було грошей, — каже він.

Перша бандура з’явилася в нього у 20-річному віці. Виготовив її майстер Василь Гляд.

Він робив бандури. Я поїхав до нього з братом, і ми купили аж дві бандури. Вчив мене грати Віктор Мішалов, який був найкращим бандуристом на світі. Ми тоді мали касети. То я грав на бандурі, записував це на касету і надсилав Віктору в Австралію. За два тижні мені приходила відповідь від нього на тій самі касеті, де він пояснював як грати. Так ми з ним спілкувалися близько року, — ділиться пан Мирон.

У 1970-их роках Мирон Постолан починає співати і грати на бандурі у британських клубах і тим самим популяризує українську культуру за кордоном. 

Проживаючи у Великій Британії, чоловік ні на хвилину не забував, що він — українець й завжди мріяв повернутися на рідну землю. Відтак, вперше побував на Батьківщині у 80-их роках. 

Приїхали до Тернополя вперше до готелю як туристи. Рано встали і приїхали у Бережани до родини… Хоча я стільки років жив в Англії, але я українець, — каже  Мирон Постолан.

У 2003 році Мирон Постолан вирішив переїхати жити на Батьківщину, де знайшов своє кохання та одружився. 

Я не міг бути тут сам, бо то затяжко. Ми з другом поїхали до Підгайців. Оксана, майбутня дружина, співала у весільному гурті у Підгайцях, — пригадує Мирон Постолан. 

На Батьківщині Мирон Постолан зустрів своє кохання 

Це романтичне знайомство пригадує дружина. 

Одного разу до мене підійшов чоловік і запитав, чи не хочу я познайомитися з бандуристом з Англії. Я подумала, звідки ж там в Англії бандурист взявся. І так привіз Мирона і ми познайомилися. Він приїхав з бандурою. Я співала, а він грав, — розповідає Оксана Постолан.

На мальовничій Бережанщині пан Мирон разом з дружиною зайнялися зеленим туризмом. До Майдану у своїй садибі прийняли чимало туристів як з України, так і з-за кордону.

Ми організовували виставки, навчання, концерти, екскурсії. Показували наше село, яке є дуже цікавим. Тут є один із перших памʼятників Шевченку,  в нас був парохом батько Богдана Лепкого, сам Богдан Лепкий в село приїжджав. Крім цього, тут гостювали Іван Франко та Андрій Чайковський. Від 2013 року ми не займаємося зеленим туризмом, бо  тоді почався Майдан і ми не мали часу. Ми входили до членів спротиву у Бережанах. Допомагали людям доїхати до Києва, Мирон був скарбником, — пригадує Оксана Постолан. 

В мальовниче село на Бережанщині також приїжджали волонтерки з-за кордону 

З того часу сім’я Постоланів активно волонтерить, організовує людей, збирає кошти та закуповує необхідні речі захисникам. З 2015 року воює їхній син.

Ми не зациклюємося на бригаді сина. Ми допомагаємо військовим різних бригад. Адже допомога потрібна всім, дрони потрібні всім бригадам. Чим ми могли допомогти від 2014 року, тим і допомагали. На госпіталі збирали кошти, маскувальні сітки плели нам і передавали, також співпрацюємо з “Карітасом”, — ділиться пані Оксана. 

До слова, Мирон Постолан колекціонує картини українських художників, яких у нього налічується понад сотню. Більшість – на козацьку тематику. Частину придбав, а деякі подарували. 

1991 рік. Тоді я був в Івано-Франківську, пішов до галереї і побачив картину «Козаки в дорозі». Англієць чи француз цього б не зрозумів. Видно, що там хтось їде на конях, але найголовніше – це видно кобзу. І з цієї картини розпочалося моє захоплення, — розповідає Мирон Постолан. 

Нещодавно чоловік передав на благодійний аукціон фонду “Покрова” ранню картину відомого митця з Бережанщини Олега Шупляка. Її придбала тернополянка за 56 тисяч гривень. Кошти передали на придбання дронів для 33-ої бригади.