Теребовлянка Ірина Приступа виготовляє не просто ляльки, з якими їхні господарі зріднюються у перші хвилини знайомства, а символічні витвори-обереги. Одягає їх у вишивану сукню, волосся прикрашає барвистим квітковим вінком, а на шию чіпляє калинове намисто. Зроблені з любов’ю, вони уособлюють українок – красивих, творчих і незламних.

Про це пише «Сільський господар плюс».

ПОДАРУНОК ДЛЯ ДОНЕЧКИ

Лялькова історія Ірини Приступи розпочалася три роки тому з бажання зробити оригінальний подарунок на день народження донечці Юліані.

Тоді ми готувалися до першого її ювілею – п’ятиріччя, тож хотілося подарувати щось красиве і незабутнє, – розповідає Ірина. – Цікаві ідеї стала шукати в інтернеті. Тоді мою увагу привернула текстильна лялька Тильда, очі якої нагадують горошини. Натомість у неї відсутні ротик і ніс. Тильда одразу запала мені в душу. Я переглянула кілька майстер-класів у ютубі, прочитала поради досвідчених майстринь і вирішила, що сама така іграшка стане найкращим подарунком для нашої донечки.

За роботу Ірина взялася із завзяттям, хоча подібного досвіду у неї не було. Зате вона мала велике бажання потішити свою маленьку дівчинку. Впевненості також додавав її життєвий девіз: «Не святі горшки ліплять».

Як кажуть, очі бояться, а руки своє роблять, – мовить Ірина. – На той час у мене вже склалися дружні стосунки зі швейною машинкою, яку колись подарувала мама. А потяг до шиття мені, мабуть, передався від бабусь по татовій і маминій лініях. Вони були талановитими швачками.

«ХОТІЛОСЯ ШИТИ БЕЗПЕРЕСТАНКУ»

Перша Іринина лялька вдалася на славу. Вже невдовзі жінка ощасливила ще одну іменинницю – подружку Юліани. Згодом пошила ще таких чотири інтер’єрні ляльки. А потім майстриня взяла перерву на два роки.

Не можу достеменно пояснити чому, але тоді мені не хотілося навіть голку до рук брати, – каже Ірина. – Хтозна, можливо, моє лялькове захоплення на тому б і закінчилося, якби одного дня до мене не прийшла дружина чоловікового брата – Мар’яна Яворівська. Це був початок березня, перші тижні війни. Мар’яна запропонувала пошити патріотичні ляльки для благодійного аукціону на підтримку Збройних сил України, який мав відбутися у Литві. Спочатку я відмовлялася, адже вже два роки не шила ляльки. Та Мар’яні вдалося мене переконати. Тільки-но я взялася за роботу, одразу відчула великий приплив сил та енергії. Я усвідомлювала велику відповідальність, бо це мали бути не просто ляльки, а мій внесок у Перемогу. Водночас за роботою я відпочивала душею. Мала змогу хоч на деякий час відволіктися від жахливих подій у нашій країні. Мені хотілося шити безперестанку.

ТВОРЧИЙ ТАНДЕМ

Мар’яна Яворівська теж долучилася до роботи – вона вишивала сукні для ляльок.

Ми й тепер працюємо у творчому тандемі: я шию, а Мар’яна вишиває, – розповідає Ірина. – У неї до цього незвичайний талант. Мар’яна навчається в інтернатурі Тернопільського медичного університету. А у вільний час бере до рук голку і полотно. Любов до вишивання їй передалася від матері, яка просто закохана у цю справу. Їхня хата нагадує вишиту світлицю. Куди не кинеш оком – всюди вишивані картини та ікони.

НА ЗГАДКУ ПРО УКРАЇНУ

Першим своїм патріотичним лялькам Ірина дала символічні імена: Віра, Надія, Любов, Перемога та Україна. Вони поїхали у Литву і там отримали нових господарів, які вболівають за Україну. Після цього Ірина ще більше занурилася у творчий процес. Вона шиє інтер’єрні ляльки-українки, які стають своєрідними оберегами. Ними милуються далеко за межами нашої країни.

Одна моя товаришка попросила пошити ляльку для своєї похресниці, яка проживає у США, – розповідає Ірина. – Вона хотіла, щоби ця лялька завжди нагадувала їй про українське коріння. А ще одна моя подруга замовила ляльку для польської родини, яка її прихистила у перші дні війни. Полякам дуже запала в душу пісня «Ой, у лузі червона калина», вони її постійно наспівували. Я пошила для них ляльку, одягнула їй фартух, на якому Мар’яна вишила грона червоної калини.

БЕЗ ОБЛИЧЧЯ, АЛЕ З ДУШЕЮ

Ірина настільки захопилася творчістю, що тепер її думки лише про ляльку. У неї постійно з’являються нові ідеї: яким візерунком вишити сукню, яку зачіску зробити. А ще слід подбати про взуття. Зазвичай вона шиє його зі шкіри, замінника чи мішковини.

Мої ляльки – це образ красивої сучасної української жінки – у традиційній вишиванці зі стильною зачіскою та відкритою душею, – каже Ірина. – Здається, лише дві цятки замість очей – а кожна лялька вже має свій характер. Сильний, вольовий, незламний. Як у справжньої українки.

Марія БЕЗКОРОВАЙНА