Нещодавно у одній з тернопільських книгарень відбулася зустріч з бійцем полку «Азов» Максимом Максименко, який пройшов бої в Пісках та в Широкино.

На превеликий жаль, не усім присутнім були цікаві розповіді хлопця про смертельні випадки на Сході України і допомогу волонтерів. Серед слухачів були й ті, хто звик ставити під сумнів репутацію оточуючих. Як кажуть в народі: «Погана репутація - це також репутація», але зараз мова йтиме не про це.

Часто у перших рядах знаходяться зацікавлені темою особи, тоді ж – навпаки, були зацікавлені у тому, щоб поставити під сумнів діяльність бійця та його полку. Жінка, яка представилась госпіталь’єром (буцімто нещодавно повернулась з передової), задавала не зовсім коректні питання бійцю «Азову».

Люди намагалися зрозуміли зв’язок між розповідями та запитаннями, але намарно. Адже у розповідях хлопця йшла мова про моральні принципи, а йому твердили, що якщо боєць гине, то у нього брак досвіду. Коли відповідь не задовольняла очікування жінки, та знову запитувала про досвід військових, який знову ж таки поєднувала зі смертністю і страхом. Наступне, про що йшла мова – зарплата бійців і забезпечення… Ще звучав ряд подібних запитань, часто і компрометуючих, проте Максименко не вагався та відповідав.

На завершення вечора модератор зробив підсумок розмови і наголосив на тому, що такі зустрічі роблять для того, аби налагодити діалог, а не створювати конфлікти на рівному місці. Як гадаєте, хто з присутніх зайнявся сміхом почувши слова модератора?

Анна КРАВЕЦЬ

Фото автора