31 Березня 2020, Вівторок


Коронавірус виявили у голови Монастириської громади

Фотофакт
Тернопільський «Красунчик дня»

У бюро правової допомоги на Тернопільщині допомогли отримати право власності 

Тернополянина спіймали на продажі захистих масок без документів

Держпідтримку аграріїв можуть анулювати через карантин (Агроновини)

Підприємство з Підволочиського району зробило місцевій лікарні коштовний подарунок

Це цікаво
10 віртуальних музеїв світу, які тернополяни можуть відвідати під час карантину. Частина 2 (фото)

У Тернополі під час карантину заробляють на продуктах і масках

За роботу під час карантину тернопільська перукарка заплатить 17 тисяч гривень

Тернопільщина: мільйон гривень витратять на премії медикам, які борються із COVID-19

Житель Тернопільщини організував масштабну аферу з автомобілями (фото)

Фотофакт
На Тернопільщині шукають вандалів, які пошкодили пам’ятник невідомому солдату (фотофакт)

Тернополянам на замітку: відтепер в Україні – відкритий ринок землі

Працівник банку незаконно привласнив понад 300 тисяч гривень

Фоторепортаж
Букет, зібраний у тернопільських під’їздах (фоторепортаж)

На Тернопільщині за добу кількість хворих на коронавірус збільшилося на третину і сягнула 78

Фотофакт
Жителі Тернопільщини продовжують засмічувати довкілля (фотофакт)

У районі на Тернопільщині на коронавірус захворіло уже 27 медиків та один вчитель

Це цікаво
31 березня в історії Тернопільщини

30 Березня 2020, Понеділок


Погода
Якої погоди чекати на Тернопільщині в останній день березня?

Уродженцю Тернопільщини потрібна термінова допомога

Карантин: за шашлики у парках Тернополя відтепер каратимуть штрафами (фото)

Фоторепортаж
На безпечній дистанції від давніх дверей Тернополя (фото)

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Лікарів на Тернопільщині прорвало: відверто заговорили про брехню влади

Через коронавірус в Україні подорожчали саджанці (Агроновини)

Бідон із документами УПА виставили на огляд в музеї на Тернопільщині

Як тернополянам поговорити з іноземцями про економічну кризу

Через карантин на Тернопільщині роботодавці перестали шукати працівників

Анонімний «сервіс» під назвою «Попіклуйся про сусіда» вже став популярним у Тернополі

Медики Зборівського району отримали захисні костюми (фото)

Як тернополянам поводитись з тваринами під час карантину

Фотофакт
Працівники лікарень області продовжують отримувати захисні костюми (фотофакт)

В аварії на Тернопільщині загинула людина (фото)

На Гусятинщині затримали шахрая

Жительку Тернопільщини обікрали, поки вона лікувалася

Чоловіків, яких підозрюють у серії крадіжок, затримали оперативники

Житель Тернопільщини обікрав подругу

Спортивний огляд тижня: через коронавірус на Тернопільщині немає за кого вболівати

На Тернопільщині жінка згоріла на власному городі

У жителя Тернопільщини знайшли зброю (фото)

В одному з тернопільських парків триває капітальний ремонт асфальтного покриття (фото)

У які лікарні Тернопільщини госпіталізовуватимуть хворих на коронавірус

Тернополянам на замітку: вартість долара рекордно висока

Відео
У Чортківській лікарні із підозрою на коронавірус померла 68-річна жінка (відео)

Внесок Тернопільщини – понад 140 млн грн щомісяця

Це цікаво
30 березня в історії Тернопільщини

29 Березня 2020, Неділя


Погода
Новий тиждень – новий реванш зими на Тернопільщині

У районі на Тернопільщині на коронавірус захворіли уже 25 медиків

Тернопіль готовий перейняти досвід Польщі і провести оригінальну дезінфекцію вулиць

Тернопільським подружжям, які залишились у чотирьох стінах, дають кілька лайфхаків

Тернополянам пропонують переглянути оригінальну виставку у безпечних умовах (фото)

Міста – то люди. Це прописна істина, котра проте має сенс.

Чортків не був би таким, як є, без багатьох особистостей. Без бурмістра Людвіга Носcа, за якого місто почало інтенсивно розвиватись. Не мало б готичної ідентичності без архітектора Яна Сас-Зубжицького, за чиїм проєктом збудували домініканський костел. Це місто не уявити без художника Саші Блондера та письменника Карла-Еміля Францоза.

Ці люди, як і багато інших, наповнили Чортків значеннями та сенсами, вклались у триб його існування. Саме про них, а ще більше про тих, інших, я поговорила з головою ГО «Гельсінська ініціатива ХXI» Олександром Степаненком. Розмова була тривала, пропоную найцікавіше.

Письменник, публіцист, культуролог Карл-Еміль Францоз у спогадах писав, що його батько Гайнріх Францоз орендував помешкання у красивому білому будинку, котрий належав багатому єврею. Кам’яниця розташовувалась навпроти сірого похмурого монастиря домініканців, на перехресті вулиць, котрі ведуть до Львова та Скали. Точно встановити, де саме був цей будинок, неможливо, але десь навпроти костелу, біля ринку.

У Чорткові Карл-Еміль Францоз провів дитячі роки, бо де народився, достеменно не відомо. Є три версії. Згідно першої — у Чорткові, це стверджується в усіх офіційних біографіях. Відповідно до іншої, в революційні часи 1848 року Гайнріх Францоз перевіз дружину за Збруч, в Російську імперію, де вона й народила. Третя версія, висунута краєзнавцем Петром Федоришином, стверджує, що Францоз народився у селі поблизу Чорткова — у Білій, хоча письменник не згадує про це у спогадах. Ця версія будується на тому, що Францоз писав про Білу: «Їду сюди, як додому». У цьому селі в письменника було багато друзів, зокрема — солтис Іван Магега, тож це могло означати, що це місце йому близьке. Зрештою, дорога зі Львова до Чорткова була через Білу, тому їдучи нею, міг казати, що повертається у рідні місця.

Збірка оповідань «Євреї з Барнова» (так Францоз називає Чортків) перекладена на десяток європейських мов, але українською поки не вийшла. Я вів перемовини з Мойсеєм Фішбейном, але він не взявся за переклад. Зараз надія на Богдана Будного або Петра Рихла.

Юзеф Опацький — автор першого туристичного путівника Поділлям, у котре входив і Чортківський повіт. Він корінний чортківчанин, і нині у місті є багато людей із цим прізвищем. Він був яскравим польським патріотом, закінчив Львівський університет, був викладачем у польській гімназії ім. Ю. Словацького, заснував чортківське відділення Подільського туристично-краєзнавчого товариства. Перебув тут польську окупацію, у сорок четвертому разом із більшістю поляків виїхав до Польщі, де й осів.

Путівник Юзеф Опацький написав у дусі патріотичної польської традиції. Треба розуміти, що такі тоді були часи. У Польщі в дев’яностих і двотисячних вийшли репринтні видання праці. Українською вона не видавалась. Для мене у вісімдесятих роках ця книжка стала відкриттям — нас вчили однієї історії, а з неї вона поставала геть іншою.

Адвокат, правозахисник, громадський діяч, учасник Чортківської офензиви Володимир Електорович був одним із тих правників, котрі захищали Якова Гніздовського (графіка й мистецтвознавця, його роботи висіли в кабінеті американського президента, а народився він у Пилипче, нині Борщівського району, навчався у чортківській гімназії — А.З.), коли того судили з групою гімназистів за звинуваченням у приналежності до ОУН. Я вважаю, що Електорович був першим, хто помітив талант художника. У гімназії викладали малювання, проте судячи з оцінок, успіхи Якова були посередні. Електорович порадив підзахисному малювати під час судового засідання. Так той і зробив. У промові Електорович звернув увагу судді на те, який спокійний Гніздовський, мовляв, чи може винна дитина так поводитись, показав його малюнки. Це було важливим чинником того, що всіх гімназистів виправдали. Гніздовський згадує про це у спогадах і те, що блокнот із малюнками подарував адвокатові.

Володимир Електорович був активним колекціонером. Він — ініціатор організації «Музей Поділля», котра мала на меті створити краєзнавчий музей. Після арешту всю колекцію Електоровича розікрали, в тому числі блокнот Гніздовського. Спершу правника ув’язнили у чортківській тюрмі, потім — тернопільській, відтак відправили у табори в Архангельську область. Не відомо, чи Володимир Електорович помер там, чи під час етапу.

Коли почалась Друга світова, багато виїздило з Чорткова. Станіслав Міхаловський, котрий був тутешнім бурмістром у двадцятих-тридцятих роках, не захотів залишати місто, вважаючи, що зробив багато доброго для нього, тому, яка влада не прийшла б, не мала його зачепити. Його заарештували майже відразу по приході радянської влади у тридцять дев’ятому році, репресували, Міхаловський загинув у таборах.

На початку ХХ століття дві треті мешканців Чорткову були євреями. Після Другої світової їх майже не залишилось. Наприклад із заможної єврейської родини Маргулісів пережив Голокост лише доктор Беньямін Маргуліс. Він отримав вищу медичну освіту в Італії, фах вберіг йому життя під час війни — лікарів рятували, бо медична допомога була вкрай потрібна. Він був свідком на кількох судових процесах, зокрема, серед понятих під час розкриття братських могил біля Чорткова. Мої батьки дружили з Маргулісами. Беньямін був дуже замкнений, нічого не розповідав, щось довідатись про пережите ним у роки війни можна було лише через його дружину, Ріту Маргуліс.

Борис Герстен згадував епізод 1939 рік. Тоді саме почались політичні чистки, його батько Ізидор працював головним лікарем залізничної лікарні. Всі чекали арешту, в тому числі його батько, у котрого валізка з найнеобхіднішим була завжди напоготові. Одного вечора до нього прийшло двоє червоноармійців, сказали збиратись. На запитання, чи брати валізку, відповіли, що не треба. Повели до залізничної станції. Посадили на дрезину. Червоноармійці самі довезли до сусідньої станції Біла Чортківська. Там його зустрів незнайомець, очевидно, високий радянський чиновник. Тривалий час не могли порозумітись — Герстен говорив польською, а той — російською. Нарешті, розглянувши одне одного, перейшли на їдиш. Виявилось, що Ізидор Герстер розмовляв із наркомом транспорту Лазарем Кагановичем. Боячись польського повстання, котре відбувалось у місті, Каганович вирішив зустрітись на залізничній станції. Він хотів, аби залізнична лікарня відновила роботу, запитав, що для цього потрібно. Через тиждень Ізидор Герстер отримав вагон із необхідним для лікарні обладнанням.

Українських друкованих свідчень про Голокост і Чортків майже нема. Я спілкувався із Богданом Аксенчуком, праведником народів світу. Йому було 11-12 років, коли його мама, Анна Аксенчук, переховувала четверо єврейських дітей та підлітків у себе в погребі. Він носив їм воду та їжу. Його брат Гєнко служив в українській допомоговій поліції. Мама вважала, що Гєнко не знав про тих, кого вони переховували, проте Богдан казав, що брат усе знав. Він не любив про це згадувати й розповідати на публіку, мовляв, все одно ніхто не повірить, та й розповісти про це неможливо.

Анна Золотнюк

Фото Олександра Степаненка зі Фейсбук-сторінки Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA

312

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали

Інші публікації автора