111 років минуло 19 січня від народження голови Проводу Організації Українських Націоналістів, президента Антибільшовицького блоку народів, прем’єр-міністра Української держави, першого заступника Степана Бандери, уродженця Тернопільщини - Ярослава Стецька.

Тернопільська обласна бібліотека для молоді зібрала факти про життя та діяльність одного із найвідоміших провідників українського націоналізму ХХ століття.

Дитинство та юність

Ярослав Стецько народився 19 січня 1912 року у Тернополі у сім’ї священника. 

Юнак був дуже здібний до навчання, тому з відзнакою закінчив Тернопільську гімназію  та вступив до філософського факультету Львівського університету. В той же час Ярослав Стецько паралельно вивчав право в Краківському університеті.

Ще навчаючись в Тернополі, він брав участь у нелегальному молодіжному націоналістичному русі, вступивши в «Українську військову організацію», а потім – в ОУН. З переїздом до Львова така його діяльність тільки посилилась. 

У  20 років Ярослав Стецько став членом Крайового правління ОУН на західноукраїнських землях. Очолив ідеологічну референтуру, редагував підпільні видання ОУН «Юнак», «Юність», «Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ».

Вирок суду – 5 років тюрми

У 1934 році Ярослава Стецька заарештували під час облави на представників ОУН, що почалася після вбивства у Варшаві міністра внутрішніх справ Польщі Перацького. У в’язницю зі Стецьком потрапили Степан Бандера, Микола Лебідь, Володимир Янів, Роман Шухевич, Богдан Підгайний, Іван Малюца та інші. Ярославу присудили п’ять років ув’язнення. Перебуває в ув'язненні від літа 1936-го до осені 1937 року, коли внаслідок загальної амністії виходить на волю.

«Бункер смерті» у Саксенгаузені

В лютому 1940 року Стецько став одним з ініціаторів створення в Революційного Правління ОУН в Кракові. У тому ж році був обраний заступником керівника ОУН Степана Бандери.

З початком німецько-радянської війни провідник українського націоналізму брав участь у формуванні похідних груп ОУН з метою організації українського самоврядування на окупованих німцями українських землях. Прорвавшись до Львова із групою однодумців, скликав Національні Збори, на яких проголосили Акт відновлення Української Держави. Ярослава обрали прем’єром Українського уряду Державного Правління. 

Проте в липні 1941 року він був знову заарештований гестапівцями і перевезений до Берліна. За відмову на вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави, Ярослава перевели до концтабору Заксенгаузен, де він аж до вересня 1944 року перебував у бункері смерті.

У 1945 році Стецько втік з-під нагляду гестапо і оселився з дружиною в Мюнхені. Вже на початку 1945 року на Конференції ОУН його обрали в тричленне верховне Бюро Проводу ОУН разом зі Степаном Бандерою та Романом Шухевичем.

Діяльність в останні роки життя

У 1946 році Стецько очолив Антибільшовицький блок народів, президентом якого був до кінця свого життя. 

З 1968 року став головою Проводу революційної ОУН-Б, яку і очолював до кінця свого життя. 

Помер Стецько 5 липня 1986 року в Мюнхені, де його й поховали на цвинтарі Вальдфрідгоф.

Фото з відкритих джерел