Андрій Ревун астрономією цікавився ще зі школи, а з фотографією познайомив батько. Астрофотографією зайнявся близько шести років, і нині це більше, ніж хобі. Так, минулого року прочитав лекцію із астрофотографії для Nikon-України.

Але в його об'єктив потрапляють не тільки зорі. Властиво профіль Андрій Ревун трапився мені через світлину передгрозового неба над Тернополем, котра набрала чимало лайків. Тож, почавши із запитань про фотографування неба й хмар у розмові перейшли до астрофотографії. Проговорили прикметні аспекти цих занять, а також розпитала про поради — і для тих хто хоче фотографувати небо, і для тих, хто прагне порозглядати зірки.

Пейзажі плюс небо

— Які знання потрібні для того, аби фотографувати небо?

 

— Залежить від того, що саме цікавить. Якщо мета просто сфотографувати захід чи схід сонця, тоді достатньо розуміти, де сонце сходитиме, а де — заходитиме і на основі цього планувати місце зйомки та будувати композицію.

 

Зрозуміло, важливо володіти азами фотографії для правильної побудови кадру, розуміти, що таке експозиція, та як із нею працювати. Приміром, якщо фотографувати пейзаж із ландшафтом та небом, то хмари найчастіше будуть пересвітлені, тож треба розуміти, як із цим працювати. Під час таких зйомок цікаво експериментувати із витримкою —  якщо швидкість хмар висока, а тривалість експонування велика — можна отримати цікаве розмите динамічне зображення хмар в поєднанні із чіткими об’єктами на землі.

— Чи потрібна спеціальна оптика й фільтри для такого фотографування? Думаю, що трипод чи не завжди бажаний, так?

 

— Усе залежить від умов зйомки, того, що в кадрі, та того, який саме настрій хочеться передати.

 

Для пейзажної фотографії зазвичай використовують ширококутні об’єктиви, а також середньо-, довгофокусні та телеоб'єктиви. Потрібно розуміти, що кожен об'єктив має свої особливості передачі зображення. Так, ширококутні досить сильно спотворюють перспективу, хоча це можна використати для досягнення певного ефекту — зробити фотографію динамічною та ефектною, а коли не врахувати цю особливість, можна зіпсувати хороший пейзаж. Телеоб’єктиви, крім того, що можуть наблизити зображення, використовують і тоді, коли потрібно «стиснути» простір і зробили об’єкти, розташовані одне від одного на відстані, ближчими. Оптика, звісно, має бути максимально якісною, бо дешеві кітові об’єктиви (котрі зазвичай продають із фотоапаратами) не завжди якісні — часто трапляються хроматичні аберації, тобто кольорові спотворення, або дисторсія (викривлення прямих ліній). Помічні у фотографуванні неба фільтри — поляризаційні, ультрафіолетові, градієнтні — за допомогою них можна «відсікти» частину спектру й таким чином зробити небо й хмари виразнішими.

 

Що стосується трипода, то для денного пейзажу можна обійтися без нього. Тим більше, що під час походу в гори трипод не надто зручний — зупинятися та встановлювати його не завжди вийде, тому найчастіше оптимальною є зйомка з руки. Коли ж говоримо про зйомку світанку чи заходу, а тим більше нічні зйомки, трипод обов'язковий: потрібно фотографувати на довгих витримках, а для цього слід знерухомити камеру.

— У вас галерея світлин щонайрізноманітніших хмар, ба більше — ви знаєте їх по іменах. Розкажіть, чим вони вас приваблюють?

 

— Не всі знаю, тільки частину (сміється — І. В.), адже типів хмар дуже багато. Вони цікаві різною морфологією. Наприклад, сріблясті хмари — не зовсім хмари, а кристалики льоду, розташовані дуже високо в атмосфері.

 

Ефектний вигляд мають купчасті хмари — вони об’ємні, схожі на вату — розташовані в низьких шарах атмосферах і швидко змінюють форму. Із ними виходять цікаві таймлапси — стає помітно, як вони змінюють форму та пересуваються небом

 

Усі хмари цікаві. Їх можна фотографувати як самостійні об’єкти, а можна вписувати в композицію та зробити частиною пейзажної фотографії. 

— В одному з постів на фейсбуці ви згадували про «полювання на грозу»...

 

— Грози, зазвичай, дуже ефектні. До речі, помітив, що за останні кілька років грози сильно змінилися. Колись небо затягувало хмарами і починалась гроза, або могли бути об’ємні купчасті хмари, проте без явного грозового фронту — мезоциклону — кордону грозових хмар. Власне цей грозовий фронт — ефектна частина грози, котру прагнуть вплолювати фотографи.

 

Для пейзажної фотографії потрібно постійно моніторити метеорологічні сайти. Я користуюся www.windy.com. Це сервіс із щогодинним прогнозом руху повітряних мас та переміщення хмар. За прогнозами кліматичної моделі роблю висновки — куди варто їхати фотографувати.

 

Але ловити грози у мене виходить найчастіше спонтанно. Значно частіше полюю на зірки. Наш астроклімат не дуже вдалий, часто буває  хмарно, тому треба постійно відстежувати погоду й за можливості виїжджати на астрофоографування.

— Що варто враховувати тому, хто зібрався фотографувати хмари?

 

— Найперше, треба перевірити, чи чиста матриця фотоапарату. Небо досить рівномірно світле, і, якщо на матриці є забруднення, їх обов’язково буде видно.

 

Зоряні вилазки

 

— Ви сказали, що значно частіше, ніж на хмари, полюєте на зірки. Які особливості астропейзажу? Чим він відрізняється від звичайного пейзажу?

 

— Так, найбільше мене цікавить глибокий космос — галактики, структури галактик, типи, взаємодії цих об’єктів — глобально структура Всесвіту.

 

Що ж до різниці астропейзажу та звичайного пейзажу, то відрізняються вони, найперше тим, що це зйомки вночі (сміється — І. В.). Коли тільки починав, думав, що ніч — то темно, нічого не видно. Насправді — ні. У нас не бувають аж геть темні ночі. Зір звикає до темряви й можна розгледіти, що відбувається навколо.

 

Через те, що світла недостатньо, доводиться фотографувати на довгих витримках — 30 секунд і більше та на високих значення світлочутливості — 1600, 3200, 12800... Тому потрібен фотоапарат із високочутливою матрицею (це може бути й любительський, але сучасний фотоапарат) і об’єктив із великою світлосилою.

 

Але для зйомки нічного неба потрібно значно більше. Скажімо, знати, у чому різниця між цивільними, навігаційними, астрономічними сутінками — для того, щоби визначити найвдаліший час фотографування зірок та інших об’єктів глибокого космосу, а це час після настання астрономічних сутінків. Звичайно, потрібні знання астрономії, аби розуміти, коли та які об’єкти з’являться на небі.

— І ось ще цікаво про композицію. Як там шукати головний об’єкт і вибудовувати кадр? Ну, ось, приміром, коли йдеться не про Місяць чи іншу планету, а про сузір’я, туманність... ?

 

— Варто розділяти астропейзаж і астрофотографію об’єктів глибокого космосу (DSO). До першої відносяться зйомки нічного неба, котрі можна зробити й звичайним фотоапаратом, також використовують астротрекер. У астрофотографії композиція будується так, як у звичайній фотографії, — можна повернути фотоапарат, як завгодно. Для фотографування галактик і туманностей потрібен мобільний телескоп, або стаціонарний в обсерваторії. Астрономічна камера в обсерваторії — це спеціальна стаціонарна астрокамера, під’єднана до телескопа, тобто її не можна повернути, аби зробити вертикальний чи горизонтальний кадр. Ми можемо хіба трохи змістити картинку догори чи вниз, але орієнтація її завжди залишається однаковою.

І в астропейзажній фотографії, і в зйомці об’єктів глибокого космосу (DSO) діють загальні правила композиції, як ось правило третин чи діагоналей. Просто в астрофотографії (DSO) менше можливостей для маневру. Головні об’єкти астрофотографії  — об’єкти глибокого космосу, тобто туманності, галактики й скупчення галактик, зоряні скупчення.  З тернопільським астроклубом такі фотографії робимо в Лозівській астрономічній обсерваторії.

— Прочитала, що фото планетарної туманності «Гантель» ви робили впродовж трьох ночей. Розкажіть про інші фото, для котрих треба було значного часу. І власне поясніть, для чого потрібні такі довготривалі витримки.

 

— Довготривалі витримки потрібні під час фотографування об’єктів глибокого космосу — це об’єкти низької яскравості — до нас прилітає всього декілька фотонів від цих об’єктів, тому, щоби їх зафіксувати, потрібні довгі витримки. Це фото ми робили із тернопільським астроклубом в Лозівській астрономічній обсерваторії. Також знімали частину туманності «Східна вуаль» — протягом восьми ночей — близько трьох годин за ніч, бо вимірювати час фото у ночах не надто правильно. Потім всі фото зібрали у спеціальній програмі та сформували один знімок.

— А бувало таке, що ви впродовж кількох ночей чекали, поки буде бажана картинка?

 

— Навіть, коли ясне небо, це не означає сприятливі умови для зйомки глибокого космосу. Атмосфера буває різна, приміром, через високу вологість може бути низька прозорість, чи висока турбуленція повітря і тоді об’єкт буде не чітко видно.

— Так мені думається, що астрофото — це для терплячих? А ще ж для витривалих — восени холодно, а коли йти в мандрівку, треба нести важку техніку.

 

— Так, все вірно терплячість тут потрібна. У нас несприятливий астроклімат — через велику кількість хмарних днів та ночей іноді потрібно довго чекати, поки буде сприятлива погода.

 

Крім того, треба зважати на хід небесних тіл. Тото у літній та зимовий час ми бачимо різні сектори галактики, через те зоряне небо влітку та взимку відрізняються. Знаючи розташування того чи іншого об’єкта, можемо запланувати кадр і знімати у відповідному місці. Наприклад, я хотів сфотографувати Чумацький шлях над полем, через яке пролягає дорога, для того треба було дочекатися, поки він опиниться саме над цією точкою.

— На ваших фото — галактика М33, туманність «Бульбашка» та багато того, що неозброєним оком не побачиш. Розкажіть про відчуття, коли ви бачите та ще й фотографуєте такі об’єкти?

 

— Коли розглядаєш фото, зроблені орбітальним телескопом Габбл, вони захоплюють, проте немає відчуття, що до цього можна доторкнутися. Але якщо все робиш власноруч, то це хвилюючий момент, коли в обсерваторії наводиш телескоп на об’єкт, і отримуєш зображення — ці відчуття складно передати —  це суміш захвату й радості.

 

До речі, у центрі туманності «Бульбашка» — масивна зоря, блакитний гігант, який створює досить потужний зоряний вітер. Власне сама бульбашка — ударна хвиля зоряного вітру. Таких об’єктів, як ця туманність, є кілька, ця бульбашка до нас найближча та найцікавіша, інші об’єкти такого ж типу задалеко для того, аби розглядати у наш лозовецький телескоп.

— Деякі знімки ви робите в обсерваторії, інші просто неба. Які місця просто неба найліпше годяться для астрофото? Зокрема, можливо, є такі поблизу Тернополя?

 

— Найкращі місця для астрофотографії ті, котрі розташовані якнайдалі від населених пунктів. У західній частині України досить щільна заселеність, тому знайти місця без світлового забруднення складно, хоча, якщо порівняти з іншими країнами Європи, то там воно ще значніше.

 

Місць, де можна спостерігати за нічним небом, доволі багато, приміром, вдале місце, аби зараз побачити Чумацький шлях, розташоване на захід від Кременця, на річці Іква, або ж поля за селом Великий Ходачків, та ін. Яскрава частина Чумацького шляху зорієнтована на південь.

— Траплялися неординарні випадки під час нічних фотографувань?

 

— Якось на мене гавкала лисиця (сміється — І.В.) то був серпень, я поїхав у поле, де саме  були круглі тюки. Біля одного почув дивні звуки, коли підійшов, звідти вискочила лисиця та почала на мене гавкати. Все тим і минулося. Хоча, фотографуючи за темної пори, треба врахувати, що вночі деякі тварини активні, тому й бути готовими і до зустрічей, а ще до того, що лунатимуть дивні звуки — є чимало птахів, котрі видають незвичні звуки, котрі можуть налякати.

— І наостанок, порадьте кілька небесних тіл, за котрими варто спостерігати цього літа.

 

— Місяць (сміється — І.В.) за ним можна спостерігати впродовж року, проте він цікавий та класний. Приміром, можна вивчати географію цього супутника — гори, кратери та моря, у різні фази буде більш чи менш помітно термінатор — тобто лінію, що відокремлює освітлену частину місяця від неосвітленої. Варто бодай раз глянути на Юпітер та його атмосферні смуги.

 

Улітку, перш за все, добре видно неозброєним оком Чумацький шлях, також можна побачити галактику Андромеди — це найближча до нас велика галактика, цікаво, що ми можемо бачити лише її ядро — невелику світлу пляму. Крім того, можна спостерігати Юпітер і Сатурн. Також можна спостерігати, як над Землею пролітає “Міжнародна космічна станція”. Варто милуватись метеорними потоками — вони бувають чи не щомісяця, проте найзручніший для спостереження метеорний потік Персеїд всередині серпня.

 

Через телескоп улітку можна спостерігати сузір'я Кассіопея, де розташована туманність «Бульбашка», дуже красива туманність Лагуна в сузір'ї Стрільця, «Стовпи творіння» в М16 — туманності Орла. Власне, у площині нашої Галактики розташовано багато туманностей, за якими цікаво спостерігати. Зоря Вега у сузір’ї Ліра — одна із яскравих зірок літнього неба. У тому ж сузір’ї є планетарна туманність Кільце, котра має ефектний вигляд, і можна спостерігати навіть в любительський телескоп. Варто подивитись на яскраві супутники Юпітера. Кільця Сатурна — обов’язково.

Інна Віконська

Фото Андрія Ревуна