Кореспондент побував у Почаєві посеред «бабиного літа» - 2018

16 жовтня, на п’ятий день після доленосної звістки зі Стамбулу-Константинополя журналіст як звичайний турист відвідав Свято-Успенську Почаївську Лавру – форпост «руського міра». у Тернопільській області, повідомляє агентство.

Місцеві ченці виявилися тертими калачами, спілкувалися неохоче, а деякі парафіяни називали журналіста “внуком Леніна”, закликали покаятися і якнайскоріше перехреститися, бо мовляв, Таїнство в УПЦ КП та УАПЦ - Таїнством не є. “Треба перехреститися, бо тільки наше хрещення є правильним, канонічним... Якщо не зробите цього зараз – потім жалітимете”, – переконував студент Почаївської Духовної Семінарії на ім’я Василь.

Про те, як, що і кого там іще побачив/почув журналіст – далі в матеріалі.

“Дорога покаяння”, або Як журналіста-туриста в “розкольники” записали

Вранці 16 жовтня купую квиток за 55 гривень на найближчий автобус з Тернополя до Почаєва: відправлення о 10:10. Привітна жіночка-касир одразу заспокоїла, що проблем із транспортом нема: курсує щогодини-півтори. Останній туди – о 20:00, звідти – о 19:30. Поки шукаю потрібну мені платформу – чую голос водія.

– Хлопче, на Почаїв? Вйо, сідай, бо вже рушаємо!

– Як довго туди їхати?

– 65-70 кілометрів або майже 2 години нашими тернопільськими дорогами.

У мене перше місце. Сусідка – пані за 50 в сірому пуховику. Голова – обмотана в білу з вишивкою хустину.

– У Лавру? – тільки-но присів, як одразу питає мене.

– Ага. Вперше туди. Щось цікавого розкажете, куди піти, що подивитися?

Поки жіночка, котра назвалася Галиною, розповідала журналісту про лаврські святині й споруди, слово за словом розмова зайшла і про Єдину помісну УПЦ, і про Томос, і про рішення РПЦ розірвати відносини з Константинополем.

– Наша церква канонічна, від Господа, а все інше – від нечистого. А ви, мабуть, не з Московського патріархату, якщо взагалі про таке запитуєте. А в яку ви церкву ходите? – серйозним тоном запитала Галина.

– Мене хрестили в УАПЦ.

– То ви цей, як його – філаретівець, «розкольник», тобто?

– З чого ви взяли, що я розкольник? Це по-перше. По-друге, настоятель там митрополит Макарій. По-третє, з нього і з Філарета кілька днів тому Варфоломій зняв анафему та визнав їх канонічними. А іще чули, що?.. – не встигаю договорити, як жінка просить більше не займати її розмовами та обертається до вікна.

– Ви як були розкольники, так і залишилися. Священномученик Кипріян говорив, що незгладима і тяжка вина розділення не очищається навіть кров'ю. Покайтеся поки ще не пізно, – пробубоніла і знову замовкла.

До самого Почаєва їхали мовчки.

Ходіть, милуйтеся і моліться, але батюшок і всередині церков не фотографуйте

На автостанцію «Почаїв» прибули із 20 хвилинним запізненням. Водій майже на кожному кроці підбирав пасажирів з прилеглих до Почаєва сіл. Тому забита по самі вінця маршрутка швидше нагадувала консервну банку, яку помістили в мікрохвильовку на максимальний температурний режим. Перший ковток почаївського кисню перебиває неприємний запах: буквально за 10-15 метрів від зупинки стоїть невеличка цегляна споруда з надписами «М» і «Ж», двері навстіж відчинені.

Прямую до Почаївської Лаври. Дороговказ до святині – невеличка групка бабусь у хустках і довгих спідницях, котрі повільно пленталися вгору. Час від часу зупиняюся, щоб поглянути на величні барокові споруди, які вражають своєю гармонією, вишуканістю і неповторною красою. Ще на під’їзді до містечка замилувався здоровенним собором, котрий виділяється з усього архітектурного ансамблю Почаївської лаври. Згодом довідався його назву – Успенський собор або Собор Успіння Пресвятої Богородиці.

Дорога від автобусної зупинки до Лаври

При брамі приїжджих зустрічає чоловік у камуфляжній формі, який розмовляє по рації то українською, то суржиком. Кожного, хто заходить на територію обмацує очима, але особисті речі – сумки, рюкзак, пакети – не перевіряє. В Лаврі фіксуємо ще зо трьох-чотирьох почаївських сек'юриті, не скажеш, що охорона посилена.

– За вхід платити треба? – питаю чоловіка у формі.

– Ні! Можна ходити територією, молитися всюди, але батюшок і всередині церков не фотографуйте. І це не прохання… – наостанок попереджує він хриплим голосом.

Заходжу на територію Лаври. Всередині малолюдно. Під час двогодинної прогулянки нарахував з півсотні парафіян. Підозрілих осіб – тітушок, тобто – не видно.

Раптом з-за спини пролунав тоненький жіночий голос.

– Слава Ісусу Христу! Раніше тут не бували? Може, вам чимось допомогти? – запитує одна з тих бабусь, слідом за якими журналіст прямував до Лаври.

– Уперше сюди приїхав. А ви як дізналися?

Фото03 (Copy)

– Просто одежа якось не така, видно, що городський, та й оглядаєшся, ніби ще ніколи тут не бував, –  відповідає бабуля усміхаючись, демонструючи навички справжнього криміналіста.

Кажу, що в Лавру приїхав на екскурсію з містечка Бучач, що є парафіянином УАПЦ, і що нинішню ситуацію з православ’ям не відслідковую. Утім, про єдину Помісну Православну Церкву в Україні та про стосунки Москви та Константинополя у бабусі, яка назвалася Наталією Миколаївною, все ж не міг не запитати.

– Якщо вже хочуть об’єднувати церкви, то нехай об’єднують. Напевно, так буде ліпше. Але! Лавру забирати – зась. І батюшок виганяти також не можна, – каже Миколаївна.

Про фантомних “внуків Леніна” та “неканонічне хрещення”

Зустрічаю ще одну типову пані, котра обпершись на огорожу відкриває пляшку мінералки.

– А я за вами спостерігала. Ви щось вивідуєте? Раніше вас не бачила...

– А ви що, всіх тут знаєте?

– Ну, маю вже таку гарну пам’ять на обличчя, – бере мене попід руку і веде прямо до виходу. Бува на секунду я вже подумав, що за мою допитливість жіночка донесе охоронцям, але ні. Зупиняємося біля воріт.

Святі ворота Почаївської Лаври - саме туди журналіста вела жіночка в хустині

– Ось, читай! Там все пише. І про таких, як ти теж, – показує на дошку з оголошеннями.

– Про таких, як я – це про кого взагалі? – здивовано перепитую в неї.

– Читай, просто читай, – і пішла собі.

Читаю, вихоплюю з тексту: «Звернення Намісника Свято-Успенської Почаївської лаври (УПЦ МП) митрополита Володимира з приводу загрози і Томосу». Митрополит зазначив, що «внуки Леніна по духу грозять розправою».

Фото01 (Copy)

Читаю підряд: «Враховуючи ситуацію, яка склалась, і згідно з інформацією, якою ми володіємо, і погрозами розправою … видно, що і нам доведеться щось пережити... Просимо вашої підтримки, насамперед молитвеної, моральної... потрібна буде і фізична ваша присутність. Нині не 17-й рік двадцятого століття, і не розгул жовтневої революції, однак внуки Леніна – по духу, грозять розправою, а тому ми захистимо свою святиню».

А ще Володимир закликає: «кому не байдужа доля Почаївської Свято-Успенської Лаври, будьмо готові, щоб її захистити», і додає, що інформацію «коли приїхати» поширять згодом.

Намісник Свято-Успенської Почаївської Лаври й таке пише: Українська Православна Церква «має канонічний статус, визначений Томосом від 29 жовтня 1990 року від Матері Церкви». Такою Церквою він вважає РПЦ.

«Тепер хтось хоче ввести в залежність від новостильного Патріарха і друга Папи Римського Варфоломія... Новий стиль з його наслідками для нас, православних, неприйнятний. І ми задоволені тим статусом, який має наша Церква», – підсумував митрополит у своєму зверненні.

Повз мене проходить сивобородий дідуган у чорній, замурзаній, наче десь притулявся об стіну, рясі.

– Слава Ісусу Христу, пане отче! Можете мені пояснити, про що тут йдеться? Що ото за внуки Леніна такі, від кого і коли потрібно церкву захищати?.. – питаю в нього.

– Як ви до мене звернулися? Пане отче? А звідкіля, чоловік буде? В нас так не кажуть. Якого приходу? – не відповівши, закидує вже мене своїми питаннями.

Повторюю завчену легенду: родом з містечка Бучач, хрещений в УАПЦ, в Лавру приїхав на екскурсію...

– В Автокефальній кажете? Ну, це негоже. Це ж розкольники, не церква Божа, а секта. Краще б атеїстом були та охрестилися тут, раз уже приїхали.

– То що, треба перехрещуватися? А так узагалі можна?

У відповідь - знову про Філарета з Макарієм, а також про розділення, яке “не очищається навіть кров'ю”. Просить почекати, а сам кудись йде. Через хвилину приводить молодого хлопця.

Фото02 (Copy)

– Я б тебе перехрестив, але не маю права, бо не священик, а монах. А це, от, Вася. Він тут навчається в Почаївській духовній семінарії, – каже старий.

– А коли саме хочете перехреститися? - запитує хлопець.

– Ну, навіть не знаю... – показую, що сумніваюся.

– Диктуйте свій номер або запишіть мій і подзвоніть. Після того, як переговорю з батюшкою – зразу наберу. Орієнтовно, то буде не раніше завтра-післязавтра. Добро?

– А як ваше повне ім’я, як батюшку звуть, що для цього потрібно, скільки коштує? – намагаюся чим більше вивідати.

– То все потім. Мене ж можете записати “Вася, Почаївська Лавра”, – попрощався і зайшов у будівлю семінарії.

...Я зробив іще кілька знімків, після чого спустився вниз до автостанції, а звідти – стареньким ПАЗиком назад до Тернополя. Поруч з водієм на “торпеді” приклеєно декілька іконочок, дзеркало заднього виду обвішане вервечками, за водійським кріслом – на напівпрозорій пластмасовій панелі – висить плакат з краєвидом Почаївської Лаври... Але. Вишенькою до цього галицького пляцка  стала пісня улюбленого в Путіна російського рок-гурту “Любе”, яка гримить на весь автобус: “Отчего так в России березы шумят...” Напевно, так і виглядає почаївський форпост “руського міра” в українському Тернопіллі.

День по тому: церква відділена від держави, вона просто так називається, тому що патріарх знаходиться в Москві.

Із самого ранку мене розбудив дзвінок. На екрані телефону висвічується “Вася, Почаївська Лавра”.

– Алло, це Вася з Лаври. Я поговорив з батюшкою – приїжджайте, – каже семінарист.

– А коли?

– Вже цієї п’ятниці.

– А точно нічого поганого не буде? Я ж казав, що хрестився в Автокефальній православній церкві, пам’ятаєте? – знову намагаюся показати, що сумніваюся щодо перехрещення.

– Я все розумію, але треба перехреститися, бо тільки наше хрещення є правильним, канонічним. Колись в українській церкві стався розкол, і після того помісні церкви не признають Таїнство УАПЦ і УПЦ КП. Вони розкольники. Тому приїжджайте, батюшка все детально розтолкує. Якщо не зробите цього зараз, то потім жалітимете, – переконує Василь.

– Добре. Але маю до вас іще питання. Скажіть, а то правда, що говорять по новинах про Томос, об’єднання церков?

– Київський Патріархат… Філарет хоче стати главою, а тут ще й Константинополь забагато на себе бере. В церкві назріває конфлікт. Але наша православна церква вона є істинною. По новинах розказують багато неправди, годують пропагандою, впливають на людей. Але не переживайте, батюшка пройде по канонах і все розкаже.

– А що там з РПЦ? Вони посварилися з Константинополем, розірвала з ними стосунки?

– Все складно. Новини брешуть, що РПЦ нібито керується Путіним. Але то не правда. Церква відділена від держави. Вона просто так називається, тому що патріарх знаходиться в Москві. Коротко кажучи, приїжджайте – батюшка все розкаже.

Кладу слухавку і раптом – усвідомлюю. Співрозмовник жодного слова про УПЦ не сказав, а говорив виключно в контексті РПЦ. Власне, й про митрополита Онуфрія, настоятель української УПЦ МП – нічого, зате про Кіріла (Гундяєва) згадав, і про його нібито незалежність від Путіна, і що російська церква відділена від держави, Росії тобто... Знаєте, що все це означає? А це залишки «руського міра», це те, що намагається спиратися на середньовічну вигадку про “Москву – Третій Рим”. Їм би хотілося, щоб усі православні були підпорядковані Москві, як католики – іспанці, французи, поляки, бразильці – Риму першому. Але католики при тому залишаються поляками, французами, бразильцями іспанцями тощо, а «Третій Рим» такого не передбачає. «Адін народ», звиняйте. І держава – теж одна.

Чи цього не розуміють в Почаєві? Сумніваюся. Там тихо тепер, я б сказав, «благостно» у ці дні цього фантастичного бабиного літа-2018. Але мені здалося, що це точно – поверхове враження. Вони напоготові там – священнослужителі Свято-Успенської Почаївської Лаври і їхня паства також. Це видно з усього – з митрополичої відозви на дошці оголошень, з незаслужених нами «внуків Леніна», з їх упертого небажання слухати про те, що відбулося тиждень тому у Стамбулі-Константинополі, із запитань парафіян і ченців, із моїх розмов з семінаристом Васею…

Знаю, наскільки наївно це звучить, але не можу цього не запитати, побувавши там: до їхніх мізків ще можливо достукатись?, - пише

Мирослав Ліскович.

Фото з допису