У хаті Галини Шевчук із Миколаївки, що на Бучаччині, завжди пахне свіжим хлібом. Цей аромат розноситься ледь не на все село. У Миколаївці, мабуть, нема жодної людини, яка б не смакувала духмяною випічкою пані Галини. У селі жінка чи не єдина, для кого хлібопекарська праця – не лише улюблена, а й повсякденна, важка, яка водночас приносить їй неабияке душевне задоволення. Про це пише «Сільський господар».

Смакують навіть за кордоном

Галина Шевчук випікає хліб уже чверть століття. Бо так повелося в її родині. Вона бачила як мати пече, успадкувала її рецепти та продовжує прославляти рід своїми хлібами. Хоч професію вибрала іншу – майже сорок років працювала у селі листоношею. Втім пекарське вміння ніколи не полишала. У селі часто просять пані Галину спекти хліб на весілля, хрестини чи ювілеї. Та хіба лиш в одній Миколаївці смакують її духмяними житніми хлібинами? З інших населених пунктів також роблять замовлення. Свої хліби Галина Петрівна охоче передає у всі куточки Бучаччини, на Сумщину, часто просить маминого хліба старша дочка Оксана, яка проживає в Києві.

Якось зателефонувала моя знайома з сусіднього села і попросила, щоби я спекла хліб для її родичів у Канаді, – розповідає господиня. – Я спершу не могла повірити почутому. За кордон хліб часто передаю. То середущій дочці Марії до Англії, бо дуже люблять мою випічку онучки Евеліана та Діана. То наймолодшій Тетяні – до Польщі. Але щоб аж до Канади! Уже згодом знайома зателефонувала і повідомила, що хліб доїхав добре. Її родичі аж плакали від радості, коли почули запах домашньої випічки. 

Коронна випічка – «посолонник»

Щотижня Галина Петрівна випікає більш як двадцять хлібин. Особливо усім смакує її «посолонник». Це коронна випічка миколаївської господині. 

Посолонник печу з того ж самого тіста, що й хліб, але перед тим, як саджати у піч, роблю посередині коржа дірку і посипаю її сіллю, – розповідає жінка. – Коли випічка остигне, натираю її часником. То така смакота, що словами не передати!

До нового замісу Галина Шевчук береться звечора. Спочатку готує розчину, яка має вистояти мінімум шість годин. 

Хліб тоді буде пористий і повітряний, – каже господиня. – Далі приблизно о третій ночі прокидаюся і замішую тісто. Згодом викладаю його у соломʼяні коші, які передалися мені у спадок від матері. Тим часом у печі вже іскриться полум’я. Дрова беру тільки грабові. Їх заготовляє мій чоловік. А в печі я напалюю сама. Свій хліб випікаю без форми, як у нас кажуть, «на дні». Встеляю дно печі пергаментним папером, посипаю його кукурудзяним борошном і викладаю хлібини. О восьмій ранку буханці із хрумкою скоринкою вже рум’яняться на моєму столі. 

Галинині хліби можна зберігати без холодильника цілий тиждень. Якщо потрібно довше, то господиня нарізає буханки на скибки, упаковує їх у поліетиленові пакети і поміщає у морозильну камеру. 

«У кожній хлібині - молитва»

Праця пекаря нелегка, адже тісто пані Галина місить руками. Звісно, вона може механізувати цей процес за допомогою тістоміса. Але про це господиня навіть чути не хоче. Каже, що тоді хліб буде не такий смачний і духмяний.

Коли мішу тісто, воно як живе дихає під руками, – каже жінка. – Тому й беруся до цієї справи з чистими помислами і думками. На початку обов’язково кажу «Господи, допоможи». А поки тісто мішу, то мовлю «Отче наш». Коли кладу тісто у піч, неодмінно його перехрещу. 

З особливою любов’ю готує Галина Шевчук хліб для наших військових, які захищають країну від російського агресора. Тоді й не відчуває, що терпнуть руки. Навпаки, отримує великий приплив сили та енергії.

Мішу тісто, а думками з воїнами, – каже жінка. – Підтримую їх домашнім хлібом і молитвою. Вкладаю у кожну хлібину свою материнську любов і віру у нашу перемогу.

Фото «Сільський господар»