Тернополянин Геннадій Сімонов – єдиний в Україні іконописець, який зумів поєднати в своїх роботах живопис, різьблення і ковальство.

Його ікони прикрашають Почаївську лавру, Володимирський та Михайлівський Золотоверхий собори у Києві, є й у приватних збірках за кордоном.

Надихнула хвороба

Пан Геннадій свої ікони пише у візантійському стилі.

– Я намагаюся не порушувати жодних канонів, – пояснює художник. – А прикрашання ікон різьбою та художнім ковальством – моя ідея, люблю робити щось, не схоже на інше. Відтак мій «почерк» легко впізнати серед величезного розмаїття ікон. Писати ікони – «вищий пілотаж», до якого я йшов більше двадцяти років. Коли мої колеги запитували, чому не беруся до ікон, завжди відповідав, що ще до цього не дозрів. Якось я сильно захворів і майже півтора року проходив з паличкою. Ось тоді повністю переоцінив власне життя й почав малювати композиції на церковну тематику, а згодом – ікони.

За словами художника, нині на прилавках магазинів є багато літератури з іконопису, а за часів СССР про таке годі було і мріяти.

– Щоб малювати ікони, треба мати достатньо знань і перед тим начитатися усілякої літератури, – пояснює художник. – Також у книжках можна знайти рідкісні зображення ікон, з яких я часто і малюю. Часто купую образки в церкві, інколи привозять друзі та знайомі, які знають про моє захоплення. Нещодавно подарували образок Спаса-отрока, ця ікона є лише в церкві у Ялті, Санкт-Петербузі та, здається, в одній з країн Скандинавії. Ікона цікава тим, що викладена мозаїкою. Ось, дивіться, я вже дерев’яну рамку для неї вирізьбив, скоро візьмуся за пензель.

Найменша ікона – 28 мм

Для своїх ікон Геннадій Сімонов використовує олійні фарби «майстер-клас», каже, що вони кращої якості та гарно лягають на полотно. Для оправи використовує деревину горіха, ясеня, вільхи або червоного дерева.

 – Я ніколи не загадую наперед, яку ікону малюватиму, – розповідає пан Геннадій. – Довго шукаю серед ту, яка мене «зачепить», тоді малюю. Трапляється, виношую ідею упродовж кількох років. Наприклад, задум цього іконостасу (показує на стіну) я виношував десять років, а малював його сім місяців. Люблю відтворювати рідкісні ікони, про які мало хто чув. Однак дві однакових ікони у мене ніколи не виходить. Навіть коли пишу під замовлення, то якщо добре приглянутися, відразу помітите різницю.

Щоб ікони вирізнялися з-поміж усіх, художник сам придумує відповідну композицію, вирізьблює оправу, інкрустує та оздоблює. При цьому старається, щоб  було видно, що вони з України. Приміром, вирізьблює писанки, на яких пише ікони, або рамку оформлює різьбою у формі українського вишитого рушника.

–  Для ікони «Віра, Любов, Надія та їхня матір Софія» за основу я взяв український рушник, але на місці, де має бути вишивка, помістив дві молитви: вгорі  – «Отче наш», а внизу – «Богородице Діво», – зауважує Геннадій Сімонов.

Найменша ікона

– Іконописання – доволі копітка справа, яка вимагає чимало зусиль, відтак одну ікону можу малювати упродовж кількох місяців. Найбільше люблю писати ікони-мініатюри. Найменшу ікону, яку намалював, має лише 28 міліметрів. Це на перший погляд здається, що її легко намалювати, однак, якщо спробувати, не кожному іконописцю вдасться. Це дуже тонка, майже ювелірна робота.

Аналогів «Діви Марії з Похвалою» немає у цілому світі

Серед ікон художник має і свою улюблену. Це ікона «Радість усіх радостей», на якій зображена Матір Божа.

– Це  була улюблена ікона монаха Серафима Саровського, який усюди носив її з собою. Часто називав її своїм багатством. Через це у ікони є ще одна назва – «Серафимове замилування», – пояснює художник.

Пан Геннадій каже, що ікони писати може не кожен, адже це потребує величезної витримки та наполегливості. Можливо, через те у нього нема своїх учнів.

– Не можу сказати, щоб ніхто не цікавився процесом виготовлення таких творів, але це доволі затратна справа, що потребує багато часу, – пояснює іконописець. – При цьому продати таку ікону за відповідну ціну не так уже й просто. Чесно кажучи, мені навіть самому важко визначити ціну своїх ікон. Для мене вони безцінні, адже у кожну роботу вкладаю частинку своєї душі. Інакше ніколи б не виходили хороші ікони. Інколи перед роботою молюся.

Є у Геннадія Сімонова ікона «Діва Марії з Похвалою», аналогів якої немає в світі. Подібні колись писали лише в Україні. Найбільше ж таких образів збереглося на Львівщині.

"Діва Марія з Похвалою"

– Цю ікону я дещо зробив на власний манер, додавши Спаса з чином, – розповідає іконописець.

Врятувала від аварії

До роботи Геннадія Сімонова священики різних конфесій ставляться схвально.

– Ще жоден з них не відмовився освятити мої ікони, – каже чоловік. – Інколи я звертаюся до отців за порадою, і вони завжди допомагають. Отримав благословення на свою справу від кількох владик.

Зазвичай ікони Геннадія Сімонова купують для подарунків. Трапляється, що потім йому телефонують і розповідають про дива, які з ними сталися.

–  В одного мого знайомого багато років на стіні у коридорі висіла невеличка іконка Богородиці, – каже Геннадій Сімонов. – Якось вранці вона несподівано впала на підлогу, якраз у той момент, коли він зібрався виходити і зачепила його руку. Потім знайомий розповідав, що цілий день у нього свербіла і боліла рука. Згодом причина з’ясувалася: коли він повертався додому, на пішохідному переході буквально за кілька сантиметрів перед ним промчала автівка. Якщо б не біль у руці, який змусив його зупинитися, то могло б статися непоправне. Вийшло, що ікона врятувала його… Також був ще один цікавий випадок: один чоловік придбав у мене ікону, щоб подарувати її товаришеві. Поклав її на заднє сидіння автомобіля з правого боку і поїхав до храму, щоб освятити. З перших хвилин він відчув на собі містичний вплив цієї ікони. Як мені згодом розповів, до храму дістався дуже швидко, адже всюди горіло зелене світло світлофора. Чоловік відчув, що його весь час тягне праворуч. Зрештою, виявилось, що ікона вберегла його від аварії: на одному із світлофорів, коли цей чоловік мав повертати вбік, раптом затримався на кілька секунд. В цей час перед ним на великій швидкості промчала машина. Якби він в цей час повернув, то зіткнення сталось би неминуче.

На думку Геннадія Сімонова, ці історії ще раз підкреслюють те, що він займається своєю справою, яка не тільки приносить йому задоволення і душевний спокій, а й допомагає іншим.

Джерело: yabluchko.com.ua