Нині сільське господарство забезпечує 20% доходів бюджету України та чверть українського експорту. Обділений увагою держави в останні роки, агросектор поступово вичерпує свій запас міцності. Яких заходів слід вжити негайно та у далекостроковій перспективі, аби сільське господарство, а з ним і село, знову не опинилося в занепаді, і не було втрачено багато здобутків?

На ці теми напередодні Дня працівника сільського господарства розмовляємо з досвідченим керівником, генеральним директором багатогалузевої компанії «Агропродсервіс» Іваном Чайківським, пише latifundist.

- Іване Адамовичу, в економіці України відбуваються незрозумілі процеси. Як свідчить статистика, промисловість в  останні  чотири роки послідовно занепадає, в той же час аграрний сектор демонструє певне зростання.  Чи не сформувалася наша держава виключно як аграрна країна, і саме сільське господарство мало б забезпечити її розвиток?

-  Ми не маємо права стати суто аграрною країною, бо в нас є індустріальні області, зокрема на  сході України. Не можна відкинути велике промислове виробництво, забути за нього і переорієнтуватися лише на агарний сектор. Є вважаю, що  повинна бути державна політика щодо розвитку України в цілому. Це – дуже важливо. В державі має бути створено спеціальний фонд, з якого можна підтримувати ті галузі, які в поточний момент відстають чи є збитковими. Ми інтегровані у світову економіку. Перевиробництво чи дефіцит певних видів продукції у світі впливає й на українську економіку. То ж  держава повинна стати регулятором, як це стало нормою  в розвинутих європейських країнах.

Аграрії відчують втрату

-  Верховна Рада внесла зміни до податкового кодексу, за якими переглянуто (вважайте – урізано!) спеціальний режим оподаткування ПДВ для сільгосппідприємств. Можливо, варто відновити ці  пільги…

 - Я хотів би згадати 1999 рік, коли було запроваджено фіксований сільськогосподарський податок. Це дало аграріям певний поштовх для розвитку. Бо до того часу колгоспи вже настільки зубожіли, що наші чорноземи стояли облогом і почали обростати лісами. Поява цього податку та указ Леоніда Кучми про реформування КСП, який з’явився невдовзі, – ці нововведення стимулювали розвиток агросектору.  Позитивну роль відіграло і запровадження згодом часткового відшкодування сільськогосподарським підприємствам відсоткової ставки за користування банківськими кредитами. Четвертий стимул з’явився пізніше, коли господарствам почали  повертати гроші за зданий літр молока і за кілограм проданого м’яса худоби. Тоді почався динамічний розвиток молочного стада і свинарства. Всі ці стимули дали можливість сільському господарству рухатися вперед. В аграрну галузь потягнулися інвестиції, почали приходити бізнесмени з інших секторів. Це вивело країну на шлях розвитку. Сільське господарство стало локомотивом для економіки. І тому ми посіли  провідні місця в світі з експорту зерна, олії, соняшникового шроту і т.д.

  А от прийняття змін до податкового кодексу торік у грудні і те, що президент підписав пакет законів про розподіл ПДВ у різних пропорціях для певних видів продукції, немає нічого спільного зі сприянням  розвитку агросектору. Бо ми й так сьогодні перебуваємо в нерівних умовах з країнами ЄС, де сільське господарство дотується. Наприклад, у найближчого нашого сусіда Польщі дотації на гектар становлять від 200 до 450 євро в залежності від сільгоспкультури.

  Фіксований сільськогосподарський податок і спецрежим ПДВ – це була єдина дотація. Вона не була надто великою, та навіть  її ліквідували. В цьому році ця втрата ще не є такою відчутною, бо кожен керівник раніше закупив техніку, вклав кошти і т.д. Але наступного року аграрії втрату відчують, адже оборотні кошти, які господарство мало би акумулювати для розвитку свого виробництва, будуть сплачуватися державі. Це може бути серйозною загрозою для аграрного сектору країни.

 - Що уряд мав би першочергово робити в галузі тваринництва, аби зупинити вирізання худоби та в найближчі роки збільшити виробництво м’яса і молока, і в такий спосіб зміцнити продовольчу безпеку держави?

 - Потрібно розуміти, що тваринництво – це довгі гроші. Тут треба інвестувати, насамперед, в тваринницькі комплекси, господарські будівлі, в спецтехніку і в саме поголів’я. Ті ж, хто займається рослинництвом, можуть окупити вкладене за більш короткий строк. Тому я б нині надав пільгові умови тим господарствам, які займаються тваринництвом. Але це має бути не просто дотація, а оплата за вироблений кілограм молока чи м’яса. Щоб ми не бачили того, що нині відбувається у селах: приїжджають човники і забирають молоде телятко. Для цього треба стимулювати вирощування корови, бичка і т.д. Але така політика має бути розрахована на довгий період.

 Хочу відмітити, що досі держава не виробила стратегію розвитку сільського господарства хоча б на років десять. Вона має бути чітко прописана в нормативних документах. І кожен український фермер, селянин мають знати правила гри, які йому запропонують, і ясно розуміти позицію держави.  Тоді країна отримає віддачу, але не відразу, як вона хоче, а через три, чотири, п’ять років. Інакше не буде стимулу  для розвитку тваринництва в цілому.

Агробізнес потребує стабільного розвитку і довгострокової підтримки. Він не має чекати, коли йому кинуть кістку при розгляді чергового річного бюджету. Крім того, уряд сьогодні повинен робити усе, щоб шукати нові ринки для реалізації продукції українських аграріїв. Це має стати пріоритетом для профільного міністерства.

- А що із державною підтримкою рослинництва? Хіба не потрібно  відновити дотації на гектар посівів різних культур, що вже пропонується у проекті держбюджету на 2017 рік…

-  Я вважаю, що рослинництво на сьогодні не обов’язково дотувати, хіба в окремих випадках. Ми не маємо бути сировинним придатком для світу. Потрібно знайти таку модель допомоги, щоб у виграші був не той, хто більше продає за кордон сировини, а хто більше переробляє на внутрішньому ринку, хто виростив на полі, переробив через комбікормовий чи мукомельний завод, згодував корові чи курці, та на кожному етапі отримав додану вартість. А тоді вже він продасть м’ясо, напівфабрикати, сири та інші продукти за кордон.

Саме таким сільгоспвиробникам треба допомагати і давати дотації, щоб їх  ставало дедалі більше. А що ми сьогодні бачимо? Виростили ми українську пшеницю, продали її, наприклад, у Данію, там вигодували з неї (часто ще й українськими руками!) свинку, а потім продали її нам через якогось італійського м’ясопереробника уже по ціні 300-400 грн/кг за імпортний хамон чи салямі! То тепер скажіть мені: що відбувається, де ж наші чиновники? Хіба ми самі не вміємо чи не можемо виробити ці продукти?..

chajkivskyj_i_a_2

Польський уряд дотує фермерам кожну тонну

- Україна – не тільки великий виробник зерна, але й провідний експортер зерна у світі. З одного боку, це добре, що в країну  надходить валюта. Та чи не потрібно обмежувати експорт зернових, щоб більше завантажити сировиною  українські переробні заводи. Це ж додаткові  робочі місця, та й податки вони платитимуть в Україні…

- Компанія «Агропродсервіс» також є експортером зерна, м’яса в живій вазі. Цього року ми продали в Грузію декілька тисяч голів свиней. Я вважаю, що не потрібно обмежувати чи забороняти експорт. Натомість потрібно стимулювати внутрішній розвиток бізнесу.

Візьмімо до прикладу наших сусідів. Ми чуємо: ось Польща вийшла на ті чи інші ринки. Та, виявляється, польський уряд дотує фермерам кожну тонну продукції, яка йде з країни. Польський сільгоспвиробник не заробляє багато. Майже весь його заробіток – це державна підтримка, дотація на той надлишок продукції, який він відправляє за кордон.

Українська влада має нарешті проявити реальну турботу про власного виробника. Відповідно тоді частка експорту сировинної продукції  буде зменшуватися, бо з’явиться стимул для агробізнесу. Тоді кожен керівник намагатиметься придбати  кращу техніку, залучити фахових працівників, думатиме, як заплатити їм гідну зарплату і створити такі умови, щоб вони залишалися в Україні, а не їхали на заробітки за кордон...

- Уже впродовж двох років місцеві виробники майже не постачають сировину (кукурудзу) на спиртозаводи: вони відчули весь «смак» розрахунків...

- Мені, як і тисячам українців, які працювали на тих заводах, важко зрозуміти цю ситуацію. Її  важко зрозуміти і колишнім керівникам близько 80 заводів, які продавали спирт за кордон, мали ринки збуту далеко за межами України, бо спирт користувався шаленим попитом. Це були бюджетоутворюючі підприємства для певних місцевостей. Але можновладці свого часу взяли та й зарізали  курку, яка несла золоті яйця. «Укрспирт» перебрав від заводів усі повноваження і всі фінансові потоки. Заводи в один день стали просто цехами…

- І що ж слід робити зі спиртозаводами тепер? Залишити в нинішньому стані? Приватизувати їх поодинці, групами?

- Монополія з боку держави на спиртову і лікеро-горілчану галузі повинна бути збережена. Але водночас я вважаю, що можна продати ряд заводів, які будуть виробляти біоетанол. Це було б добре і для держави, і для аграрного сектору. Тоді можна було б говорити про вторинну переробку - забирати спирт, а переробляти барду для біопалива, виробництва  комбікормів чи на добавки для відгодівлі тварин. Тут можна писати цілі державні програми і, виконуючи їх, заробляти непогані кошти.

При правильній політиці директорів спиртозаводів і керівників агропідприємств  можна було б починати співпрацю з вересня, з поля забирати кукурудзу і переробляти її на спирт до самої весни.

Земля має належати українцям

- Міжнародні фінансові донори, ряд українських політиків вимагають якнайскоріше запровадити купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. На Вашу думку, чи потрібно це робити?

- Загалом я не виступаю проти продажу землі, але хотів би бачити цивілізований процес. В умовах глобальної ринкової економіки, в ситуації, коли наша економіка ще не вирівнялася із середнім рівнем країн ЄС, коли наші люди ще більше збідніли, вкрай важливо забезпечити, щоб земля лишилася в руках українців. Я виступаю за прийняття цілого пакету законодавчих документів, які б гарантували, що землею й надалі володітимуть усі ті, хто народився тут, на цій землі.

До речі, Польща на законодавчому рівні обмежила продаж землі іноземцям. А ми хочемо швидко отримати інвестиції і відкрити ринок землі для всіх, та ще й в умовах війни, агресії з боку Росії щодо нашої держави. Я – проти цього, так робити не можна. Також неприйнятною вважаю довготермінову оренду землі до 50 років. Це – та сама купівля. Оптимальний варіант – оренда землі на термін 10-15 років.

- У ряді областей України і, зокрема, на Тернопіллі, болючим питанням для тисяч селян є мізерні розрахунки за оренду паїв. В області переважають договори оренди з розміром плати – 3 % від нормативної грошової оцінки землі. І лише невеличка частка договорів – 14 % – передбачають орендну плату від 4 до 7 %. Як підприємства, що входять до компанії «Агропродсервіс»,   платять власникам паїв?

- Компанія «Агропродсервіс» була заснована ще у 1999 році. І ми почали одні з перших в Україні брати в оренду землю. Ще тоді не було законодавчо встановлено ні одного, ні двох, ні трьох відсотків плати за оренду землі, лише у 2001 році було рекомендовано 1,5 %. А ми  вже у 1999 році почали власникам земельних паїв виплачувати орендну плату. І сьогодні наша компанія платить людям в межах 6-8 % від грошової оцінки землі. Ми сплачуємо державі податок на доходи фізичних осіб саме з такої бази  розрахунків. Навіть тоді, якщо в договорі оренди записано менше, ми все ж платимо за оренду землі, виходячи з її ринкової вартості.

А на ваше запитання про відносини з пайовиками скажу наступне. Ми вважаємо наших пайовиків головними партнерами компанії. З великою повагою відносимося до того, що саме нам вони довірили обробіток своєї землі. Додам, що в нас діє соціальна програма допомоги усім громадам, де ми орендуємо землі. Також зауважу, що майнові паї ми викуповували у селян за їх стовідсотковою, справедливою вартістю. І тому в нас не виникало скандалів, як в це відбувалося в різних куточках України.

-  Що б ви побажали у День працівника сільського господарства?

- Нашим пайовикам, спеціалістам, працівникам галузі, всім громадянам України хотілось побажати насамперед миру та спокою, якнайшвидшого закінчення війни на Донбасі. Щоб кожне професійне свято, кожен день в Україні, ми зустрічали під мирним українським небом. А ще – зичу аграріям гарної погоди, сонця, вчасного дощу, щедрих врожаїв, розуміння з боку влади. Працівникам сільського господарства – достойної пошани за працю від їхнього керівництва. А самим керівникам – ефективності в управлінні, щоб вони могли гідно оцінювати своїх працівників і тягнутися до тих зарплат, які є в Європі, і до цивілізованого європейського життя.

Петро Мирний