Персональна виставка з нагоди 65-річчя художника-живописця,член Спілки народних майстрів України Євгена Шпака відкрилася у Скалі-Подільській.

За роки своєї творчої діяльності художник-живописець, член Спілки народних майстрів України Євген Шпак намалював понад 2000 картин, пише у «Золотій Пекторалі» Ірина Мандзій.

Такій працездатності можна тільки подивуватися. Але ті, хто особисто знайомий із митцем і знають його невтомний, щоденний порив до творчості, вірять, що попереду пана Євгена ще багато нових ідей. Він завжди у русі, у творчому пошуку, хоча за плечима уже 65 прожитих років.

Коли у 2001 році Євген Шпак важко захворів і над його життям нависла загроза смерті, дав собі слово: коли виживе, до кожного ювілею робитиме персональну виставку. Саме тоді до Євгена Михайловича прийшло розуміння сили молитви. Через звернення до Бога він отримав зцілення і віру у те, що буде далі жити і творити.

Здається, ніби вчора художник відзначав своє 60-річчя, а вже ось збігло п`ять років – і знову черговий ювілей, чергова виставка. І так само багато людей прийшло, аби привітати ювіляра, заспівати йому пісень, зачитати віршів-присвят. Святкування перетворилось на міні-концерт.

Сьогодні художник проживає у Скалі-Подільській і тут розгорнув велику творчу діяльність. Декілька років тому загорівся бажанням відкрити краєзнавчий музей і посилено працює над втіленням цієї ідеї в життя.

На полотнах художника, які представлені у залах Борщівського краєзнавчого музею, домінують пейзажі. Це улюблений жанр пана Євгена. Краса рідного села Олексинці не могла не залишити сліду у чуттєвій натурі майбутнього митця. Ще хлопчиком брав із собою на пасовище папір і олівець, і поки старші парубки грали в карти, він малював усе, що бачив. Мальовничі пейзажі на його картинах є дуже реалістичними, так і хочеться спуститися тією звивистою дорогою до пожовклого гаю, де поряд тече норовлива річечка. Сюжетна простота, експресивна манера зображення, широкий художній мазок бузковими кольорами – це основні характерні особливості його творчості. Бузковий колір – домінуючий на полотнах. Цей колір нагадує художнику дитинство, весну і той великий кущ бузку біля воріт батьківської оселі.

Власне, митець з дитинства мріяв присвятити себе художньому мистецтву. Пригадує, як несміливо показав свої перші дитячі малюнки керівнику шкільної художньої студії Ярославові Харіву. А той схвально відгукнувся про роботи і похвалив хлопця. Варто сказати, що навчатися у тій студії було багато бажаючих, однак вчитель ретельно відбирав учнів. Євген Шпак став одним із них і неабияк цим пишався. Залишився вірним своєму покликанню і після школи, вступивши до Московського університету культури на заочну форму навчання. У 1969 році студента направили керувати сільським клубом у село Монастирок на Борщівщині. І саме тут він зустрів дуже творчу людину, художника Степана Маковського. Знайоство із паном Степаном дало великий поштовх до творчості молодому художникові і він узявся за пензель. Малював щодня. І вже у 1987 році влаштував першу персональну виставку своїх робіт у Борщеві. У житті Євгена Шпака це була перша сходинка визнання його таланту. Оскільки картини були переважно на національну тематику, то їх дуже швидко розкупили представники української діаспори. Тому багато робіт митця прикрашають приватні колекції у Німеччині, Канаді, США, Франції. Роботи художника побували на численних виставках у Скалі-Подільській, Львові, Москві. У 2002, 2004, 2006 і 2008 роках Євген Шпак брав участь у конкурсі ім.. Ярослава Музики.

Двадцять один рік Євген Шпак прослужив прапорщиком у військовій частині на посаді художника. Тут, звісно, до творчості було далеко, адже доводилось писати лозунги, заклики, робити тематичні афіші і агітки. Але вже вдома сповна віддавався творчості.

На ювілейний вернісаж художник представив 50 нових робіт, серед яких є багато портретів. Чільне місце займають портрети найрідніших йому людей – батька і матері. Митець і сьогодні багато працює, не прагне визнання чи якогось особливого пошанування. Вважає, що творчість художника має приносити і залишати щось приємне у кожній душі. Багато своїх полотен Євген Михайлович просто роздаровує, каже, що часточка його таланту має залишитися у домівках тих людей, з якими дружить багато років.

Майже дві години вітали ювіляра його друзі, родичі, поціновувачі творчості зі Скали-Подільської , Борщева, Олексинців, Бабинців. Вінок українських народних пісень подарували присутнім співачки Ірина Івасєчко і Наталія Подворна. Ну і звичайно, багато привітань звучало від членів мистецького об`єднання художників «Потік» із побажанням «мокрого пензля», творчої наснаги і многих літ.

Орест САРМАТСЬКИЙ

Фото Ірини Мандзій