Іноді з часом ми стаємо такими, якими нас хочуть бачити інші. А чи варто змінюватися під інших? Про це міркування тернопільської поетеси Зоряни Замкової, повідомляє Про.те.

Сорока семи років від роду скажу: все, що мені судилося дізнатися, – дізналася до семи років, а всі наступні сорок – усвідомлювала, повторюю я слідом за Мариною Цвєтаєвою. Мене багато-багато років, з дитинства вчили бути такою, як всі: говорити правильні фрази, писати правильні тексти, чинно поводитись – відповідно до чиїхось уявлень. Та я час від часу бунтувала…

Часто ми, втомлені зустрічними хвилями, сповільнюємо свій рух, байдужіємо і, напевно, піддаємось, ліпимось оточенням. Бо який би не був стержень всередині – може заіржавіти, струхлявіти, зламатись, врешті-решт… І стаємо поруччям над потоком. Чимало залежить і від того, хто тримає твою руку, хто заряджає тебе енергією творення в новому дні.

Змінити свою сутність не можна, можна лише направити на добро різні особливості характеру, навіть, напевно, і недоліки.

Був і в мене період у житті, коли старалася всім сподобатися, вгодити, чи що. Нічого доброго не виходить з намагання підлаштовуватись, зрозуміти усіх правильно… Мімікрувати,  розчинятись в чиїхось примхах чи баченнях – не для мене. Зрозумій, хто ти є, і не зраджуй – кажу і собі, і своїм дітям… Марк Твен серйозно радив: уникайте тих, хто намагається підірвати вашу віру в себе. Ця риса властива дрібним людям. Велика людина, навпаки, вселяє вам відчуття, що і ви можете стати великим. Тож, якщо не можете вірити в себе – вірте тим, кому можна довіритись.