М’яка іграшкова казка «Мнюмів» від тернопільської майстрині Олі Биндас (фото)
Коли наступного разу вам захочеться чогось позитивного, дотульного та казкового — подивіться, а ліпше торкніться до валяних іграшок Олі Биндас.
Моя співрозмовниця творить їх більше восьми років, і за цей час з-під її рук повстали щонайрізноманітніші створіння, котрі живуть своїм життям. Кролики, котики, песики, єдинороги, білочки, сови, равлики, динозаври, бджоли... Я не перелічила всіх, але це вже репрезентативно. Як мені здається, ці вироби запам'ятовуються тим, що кожен персонаж зі своєю, сказати б, ідентичністю.
Я поспілкувалась із Олею про те, що об’єднує її іграшки, для чого вона їх творить і що живить її енергією.
— Почнемо з того, що за той час, як ти займаєшся валянням, очевидно, були відкриття у роботі, котрі ставали концептуальними. Розкажи про кілька таких
— Так, звісно, коли займаєшся чимось довго й наполегливо, відкриваєш для себе різні сторони цієї справи й себе у ній відкриваєш.
Якщо говорити про технічну частину роботи, то зрозуміла, що іграшки, зваляні ретельно й міцно, служать довго. Відкрила для себе, як створювати мордочки-личка, щоби вони були більш тендітними і милими — приміром, очка ліпше розташовувати трошки нижче середини голови, ротик — робити маленьким.
Від самого початку хотіла мнюмам додавати мікроаксесуари, такі, які мають люди. Наприклад, слонику — зубну щітку, чи коту — сумочку, чи кролику — піджак. Ці деталі — такий собі місточок між тваринним, іграшковим і людським світом.
— Я собі так думаю, що правильно підібрана діяльність — це можливість зрозуміти себе та, ймовірно, щось у собі змінити на краще, та й у світі теж. Що тобі дає валяння, які гештальти закриває?
— Якщо займаєшся тим, що в кайф, і воно ще й подобається і потрібне іншим — це приносить щастя. Стосовно гештальтів, тут би краще сказав психолог, але те, що люди радіють моїм виробам, додає мені багато енергії творити.
Хоча я починала валяти з звичайної цікавості, через загублену шерстяну брошку, котру захотіла відтворити. Думаю, у мене з дитинства був хист до творчості. Я любила перемальовувати мультгероїв, пізніше писала вірші. Близько десяти років займаюсь музикою. В дитинстві з сусідом уявляли, що ведемо музичну програму і у ній же граємо на гітарах — ними були ракетки для бандмінтону. Ймовірно, я ще відкрию в собі й ведучу (сміється — А.З.)
— І таке глобальніше — що ти взагалі думаєш про творчість, нашо вона тобі?
— Творчість — це продукт мислення, світогляду, харизми. Кожен витвір неповторний. Я навіть саму себе не можу повторити, зробити двічі один і той же виріб точно таким самим. Творчість — це спосіб дарувати людям позитивні емоції.
— Коли ти зрозуміла, що час свою діяльність оформлювати у проєкт?
— Коли попри ті роботи, котрі робила просто для себе, виконувала ще й замовлення, з'явилася потреба в їх ідентифікації.
Наскільки пригадую, назву мені допомогли придумати. Мнюм — то дитяче прізвисько, так мене називала мама. Оскільки воно унікальне, не було сумнівів, аби обрати саме його, а персонажів-витворів найменувати Мнюмами. Мнюми — то ніжні й милі створіння, в котрих місія приємно дивувати й милувати (усміхається — А.З.).
— Колись ми говорили про твоїх героїв і ти казала, що ніколи не зробила б таких, які були б негативні чи злі. Розкажи про свої засади творення персонажів
— Хочу, щоби вони викликали позитивні емоції, проймали добром. Та й з самого початку вони виходили такими. В кожного автора є свій почерк. Мені вкрай рідко імпонувала агресивна музика, одяг чи середовище.
— Й таке. Мені подобаються твої серії й те, як на фотографіях персонажі «завмирають» у сценках. Ти придумуєш історії своїм персонажам?
— Це відбувається переважно спонтанно. Рідко витрачаю на фото більше, ніж пів години. І ще приблизно стільки ж на обробку. Мистецтво фотографії мені теж дуже подобається.
— Читала минулорічну розмову з тобою і ти казала, що виготовила близько чотирьох-шести тисяч виробів. Це ж просто маленька країна. Розкажи про її жителів та закони, котрі там діють. Як думаєш, якби зібрати всіх твоїх персонажів, хто би там був головним?
— Я ніколи так не думала про мнюмів. Хоч і була ідея їх оживити мультиками. Якось їх використали у ролику води «Моршинська». Цікаво було побачити їх рухомими та в сюжеті.
Я ніколи не рахую свої вироби, але думаю, їх близько десяти тисяч.
— Ти розповідала, що є хвилі у творчості — котячі, собачі, динозаврячі... Як у тебе виникають замисли серій.
— Ідеї виникають від спілкування з людьми. Іноді бувають дивні й приємні співпадіння, коли різні люди замовляють одних і тих же мнюмів. От і бувало, що я цілий тиждень робила тільки динозаврів чи котиків. Минула хвиля була чорно-біла — виконала кажана, котів, собаку — можливо, вона ще продовжується, я тільки за.
— І наостанок. В одному з інтерв’ю ти казала, що всередині тебе діє АЕС. Чим її годуєш?
— Якщо говорити про час карантину, то я класно й довго сплю, їм смачну їжу, роблю вправи, переглядаю фільми та серіали. Якось зробила собі тиждень кіно з Ніколь Кідман. У неї багато ролей в історичних фільмах, мені подобається одяг минулих епох — дуже люблю капелюшки, сукні пастельних кольорів… Також виходжу гуляти в сад. Дуже люблю безкрайні поля та захід сонця, велоподорожі. Спілкуюсь з тваринами, якби це дивно не звучало. Бачу, що коти й собаки нас дуже кльово розуміють. Якщо приділяти цьому час і зусилля, то можна провадити котячо-людські чи собачо-людські діалоги (сміється — А.З.).
Анна Золотнюк
Фото надані Олею Биндас
