23 січня 1959 року досвідчена група, що складалася з 10 осіб, вирушила у туристичний похід. Шестеро туристів були студентами Уральського технологічного інституту (Людмила Дубініна, Юрій Дорошеко, Ігор Дятлов, Олександр Колеватов, Зінаїда Колмогорова та Юрій Юдін).

Ще троє (Юрій Кривоніщенко, Рустем Слободін та Микола Тібо-Бріньоль) – випускниками. Супроводжував їх інструктор Олександр Золотарьов (справжнє ім’я – Семен Золотарьов).

Очолював групу студент п’ятого курсу Ігор Дятлов – саме на честь нього перевал, на якому загинули туристи, згодом назвали Перевалом Дятлова. Планувалося, що група подолає на лижах не менше ніж 300 кілометрів на півночі Свердловської області, пише Ровесник.

28 січня одному з членів експедиції – Юрію Юдіну – стало зле. Через біль у нозі йому довелося повернутися до Свердловська. Тоді він навіть здогадуватися не міг, що цей факт врятує йому життя.

За оригінальним планом, кінцевої точки маршруту – містечка Віжай – туристи мали дістатися 12 лютого. Звідти вони повинні були надіслати телеграму до спортклубу інституту.1 лютого 1959 року група з дев’яти осіб, що лишилися, розпочала сходження на Гору мерців, заввишки у 1096,7 метра.

За оригінальним планом, кінцевої точки маршруту – містечка Віжай – туристи мали дістатися 12 лютого. Звідти вони повинні були надіслати телеграму до спортклубу інституту. Проте цього не сталося. Інститут забив на сполох, і вже невдовзі розпочалася пошукова операція.

26 лютого на східному схилі гори знайшли покинутий намет, встановлений учасниками походу. Він перебував під шаром снігу завтовшки у 20 см. Одна з бокових стінок була розрізана ножем.

На місці була частина спорядження – фотоапарати, сокира, пилка, відра, мішки з продуктами, лижі, валянки, теплі речі та документи учасників походу. Проте туристів не було.

3 години потому, на відстані у півтора кілометра від намету, пошукова група наштовхнулася на два трупи, які лежали поблизу розлогого кедра. Це були Юрій Дорошенко та Георгій Кривоніщенко.

З одягу на них було лише спіднє, а тіла були уражені опіками від багаття, сліди якого відшукали поблизу. У Дорошенко ушкодження були на стопі та правій скроні, у Кривоніщенка – на лівій гомілці та лівій ступні.

Буквально за 300 метрів від місця, де знайшли тіла двох туристів, відшукали труп лідера групи Ігоря Дятлова. Він був одягнутий у теплі штани та хутряну безрукавку. Черевиків не було, лише шкарпетки.А ще за 330 метрів від нього, дещо вище на схилі, лежало тіло Зіни Колмогорової. Вона також мала теплий одяг, а на обличчі лишився слід від носової кровотечі.

Вже у березні, на відстані 180 метрів від місця, де знайшли Дятлова, відшукали тіло ще одного учасника походу – Рустема Слободіна. Його труп був вкритий товстим шаром снігу. Одягнутий юнак також був доволі тепло – на ногах мав 4 пари шкарпеток (на правій ще й валянок). На обличчі, як і у Зіни, була кров.

Те, як були розташовані тіла Дятлова, Колмогорової та Слободіна, свідчило про те, що вони загинули на зворотному шляху до намету, який так поспішали покинути раніше.

Що ж до інших учасників туристичного походу, то їх вдалося виявити лише тоді, коли на гірських схилах почав танути сніг – у травні. Тоді під завалами у западині струмка вдалося відшукати тіла Людмили Дубініної, Миколи Тібо-Бріньоля, Олександра Колеватова та Олександра Золотарьова.

На момент, коли їх було знайдено, усі трупи були у воді і сильно розклалися. На тілах, окрім їхнього одягу, були теплі речі Кривоніщенка та Дорошенка – зокрема їхні штани та светри.

Світлина, за якою встановили дату смерті Довідатися точну дату трагедії вдалося завдяки останньому кадру, який було знято на плівку фотоапарата о 17 годині 1 лютого 1959 року.Туристи мали серйозні травми. У Дубініної були зламані ребра з обох боків, а у Золотарьова – з правого боку. Переломи вони отримали ще за життя, адже ті призвели до сильної внутрішньої кровотечі.

У Тіно-Бріньоля виявили тяжку черепно-мозкову травму, яка призвела до смерті. Колеватов суттєвих пошкоджень не мав.

Розслідування смерті групи Дятлова виявило, що життя туристів обірвалося у ніч проти 2 лютого. Довідатися точну дату вдалося завдяки останньому кадру, який було знято на плівку фотоапарата о 17 годині 1 лютого 1959 року.

За версією офіційного слідства, Дятлов, Колгоморова, Слободін та Колеватов померли від переохолодження – на їхніх тілах не виявили жодних ушкоджень, окрім дрібних подряпин та синців. Те ж саме з Кривоніщенком та Дорошенком.

З іншими усе дещо складніше. Судово-медична експертиза встановила, що травми, отримані ними, були спричинені невідомою силою, що “значно перевищує ту, що виникає при падінні людини з висоти власного зросту”.

Більше того, ця сила була рівноцінною тій, що виникає від удару автомобіля, який їде на великій швидкості, або ж вибухової хвилі. Таке досить нечітке визначення залишило чимало простору для уяви. Загадкові обставини смерті не давали спокою багатьом і дали початок низці конспірологічних теорій.

1 лютого 2019 року стало відомо, що Генеральна прокуратора Росії проводить масштабну перевірку кримінальної справи щодо смерті групи Дятлова. Вона сподівається знайти достовірні докази до однієї з версій, які видаються їм найімовірнішими – що причиною трагедії була лавина, “снігова дошка” або ураган.

Юрій Юдін прощається з Людмилою Дубініною

Спершу однією з основних версій трагедії, яку навіть розглядало офіційне слідство, було вбивство туристів представниками корінного населення Північного Уралу – мансі. Можливим мотивом називали те, що молодь “спаплюжила” своєю присутністю їхню священну гору Холатчахль.

Проте ця версія не витримала критики. Як зазначається у кримінальній справі, мансі завжди ставилися до туристів дружньо та надавали їм допомогу. До того ж ця гора зовсім не була для них священною.

Детальний аналіз знайденого намету довів, що розрізи на ньому були зроблені не ззовні, а зсередини – не мансі намагалися увірватися, а туристи відчайдушно прагнули від чогось втекти.

Одяг кількох членів групи мав підвищений радіоактивний фон. Зокрема, светри, у які були одягнуті Дубініна та Колеватов, та нижня частина шароварів останнього. Опитані мансі також зазначали, що бачили у фатальну ніч неподалік від місця загибелі туристів загадкові “вогняні кулі”.

Дехто вбачає у цьому привід серйозно поставитися й до іншої теорії: учасники походу стали жертвами тестувань забороненої зброї – можливо, навіть ядерної бомби. Її вибух міг би пояснити те, що бачили мансі.

Теорію підтверджують ще кілька фактів: одяг кількох членів групи мав підвищений радіоактивний фон. Зокрема, светри, у які були одягнуті Дубініна та Колеватов, та нижня частина шароварів останнього.

Явище, зафіксоване на камеру одного з туристів

Саме вибух міг змусити туристів покинути намет. А травми могли бути завдані групою зачистки, яка намагалася приховати сліди своєї діяльності у регіоні.

Прихильники теорії випробування забороненої зброї дотримуються думки, що російські спецслужби інсценували загибель туристів так, нібито вони померли від стихійного лиха. Так вважав й єдиний вцілілий з групи – Юрій Юдін.

“На мою думку, вони стали жертвами зачистки. Випадково опинилися свідками якихось випробувань, і, унаслідок отруєння, були приречені на смерть. Мені так слідчий Іванов і сказав: “Вони були приречені. Ти однозначно був би десятим”. Думаю, він знав справжню причину загибелі групи”, – говорив він.

Та незгодні з версією наголошують на тому, що випробування зброї немає сенсу проводити за межами спеціальних полігонів. Адже так неможливо як слід оцінити її ефективність.

Найраціональнішою версією серед дослідників наразі вважається досить прозаїчна – сходження лавини. Примітно, не простої, а особливого типу, що має назву “снігова дошка”. Вперше цю версію висунув у 1991 році учасник пошукової групи Мойсей Аксельрод.

Такий специфічний тип лавини може виникнути за умови, коли верхній шар снігу удень нагрівся та розтанув, а вночі замерз і став дуже щільним, тож є дуже нетривким і може легко відірватися.

На думку конспірологів, саме “снігова дошка” й накрила намет туристів. Її удар міг би пояснити навіть тяжкі травми, отримані частиною групи. Прихильники теорії вважають, що група покинула сховок через страх повторного сходження лавини.

Критики версії наголошують на тому, що слідів “снігової дошки” пошукова група не побачила. Й сам сховок туристів на перший погляд не надто постраждав – одна з палиць, на які кріпився намет, залишилася стояти. Вціліла й піч, встановлена членами групи.

Намет групи Дятлова, частково очищений від снігу

Проте сліди свідчать про те, що усі члени групи йшли надзвичайно організовано – крок у крок . І лише у певний момент – з незрозумілої причини – розділилися.До того ж, якщо це була лавина, то групі було б нелогічно пересуватися униз за схилом – усім досвідченим туристам відомо, що у таких випадках слід рухатися упоперек.

Цікавим є ще один факт: Тібо-Бріньоль мав тяжку черепно-мозкову травму. Якщо вона трапилася унаслідок лавини, він не був би здатен самостійно пересуватися.

Проте сліди свідчать про те, що усі члени групи йшли надзвичайно організовано – крок у крок . І лише у певний момент – з незрозумілої причини – розділилися.

Ще одна конспірологічна теорія говорить про те, що кілька учасників групи були співробітниками КДБ під прикриттям.

Вони нібито мали передати дезінформацію про ядерні технології СРСР іноземним агентам, замаскованим під іншу туристичну групу. Проте останні завчасно розкрили цей план (або самі були викриті) через що вбили групу Дятлова.

Зробили вони це у досить вигадливий спосіб – під загрозою застосування зброї вигнали туристів на мороз, а згодом вислідили тих, хто не помер від дії низьких температур.

Критики цієї версії закономірно зазначають, що вона нагадує радше “детективний роман” і називають її малоймовірною.

Вбачають причину смерті туристів і у паранормальних явищах. Їхній перелік надзвичайно великий – від НЛО до снігової людини та нечистої сили.

Навіть зараз, через 60 років після трагедії, продовжують з’являтися нові сценарії того, як усе могло трапитися.Гора Холатчахль має не вельми хорошу репутацію. У мансі є легенда, яка розповідає про потоп, що трапився понад 10 тисяч років тому. Тоді хвилі накрили Землю і загинули усі, окрім 11 представників цього народу.

Вони видерлися на вершину гори Холатчахль сподіваючись, що так зможуть врятуватися. Проте хвилі невпинно затягували людей під воду, ад поки не лишилося лише двоє – чоловік та жінка, які згодом спустилися і відродили плем’я. Тоді Гора мерців забрала рівно 9 життів, як у 1959-му.

Навіть зараз, через 60 років після трагедії, продовжують з’являтися усе новіші сценарії того, як усе могло трапитися. Про перевал Дятлова знімають фільми та пишуть книжки. Так, наприклад, 2013 року вийшов фантастичний трилер “Таємниця перевалу Дятлова”, який розповідає історію сучасної американської експедиції на місце трагедії.

Того ж року також вийшла книжка Dead Mountain (“Мертва гора”), написана Донні Ейчаром. У ній автор виголошує свою версію того, що могло трапитися на перевалі. На його думку, туристи стали жертвами “ідеального шторму”, повітряні коливання якого і викликали у них таку паніку.

Проте що саме трапилося насправді? Жертвою якого явища стали туристи? Природного катаклізму, техногенної зброї або ж власної безвідповідальності? Ймовірно, відповідь на ці запитання так і залишиться загадкою, масштаби якої можна порівняти хіба що з таємницею Лохнеського чудовиська та Бермудського трикутника.