Мешканці Збаража, які минулого тижня відпочивали поблизу ресторану «Стожари», обурені варварським ставленням до природи так званих збирачів березового соку, котрі під час «заготівлі» жорстоко понівечили дерева, повбивавши в одну берізку по три, по п’ять залізних жолобів для збору соку, і залишили після свого «візиту» купу сміття і непотребу – поліетиленові мішки та пластикові пляшки різної конфігурації.

Зважаючи на те, що сезон збору соку уже закінчився і дерева вступають у нову активну фазу розвитку, пришвидшується сокорух, набухають бруньки та починають розпускатися листочки, дерева, з яких таким варварським чином люди «тягнули соки», можуть загинути, пише narodne-slovo.

Збаражан найбільше обурило те, що, назбиравши соку,«ділки» не повиймали з беріз та кленів залізяччя і не залишили деревам жодного шансу на порятунок, прирекли ліс на загибель, повільну та мовчазну, адже понищені дерева безупину і вдень, і вночі кровоточать. Разом із соком з дерева витікають усі поживні речовини, необхідні для його росту та нормальної життєдіяльності.

– Відпочиваючи практично впритул до лісу, – розповідає пані Оксана про обставини, за яких вони з друзями натрапили на скалічені дерева, − та ще навесні, коли усе оживає, пробуджується зі сну, розпускаються листочки, зеленіє соковита трава, щебечуть пташки, купаючись у синій блакиті неба, втішаючись сонцю і теплу, ми не могли не зайти до лісу, аби помилуватися цією красою, надихатися цілющим лісовим повітрям. Ступивши лише кілька кроків під камінну арку, яка обрамляє вхід у лісосмугу, ми були просто шоковані – куди не кинь оком, виднілися проштрикані залізяччям берези та клени, з яких витікав сік, стікаючи на землю чи у переповнені пластикові пляшки, в яких сік вже помутнів та закис, довкола роїлися мухи, приваблені запахом бродіння.

Перед очима збаражан постала гнітюча картина людської захланності, безвідповідальності, байдужості, споживацького й жорстокого ставлення до природи. Десятки дерев були понищені таким способом. Вони з друзями намагалися якось зарадити, і як могли, витягали металеві жолоби із понівечених стовбурів. За словами пані Оксани, жолоби були двох видів – з білої бляхи і пофарбовані у синій колір, при бажанні можна було б з’ясувати, чиї вони і хто таким чином понищив ліс.

– Найбільше обурює те, – долучається до розмови пані Тетяна,– що люди не думають про те, що вони роблять, не зупиняються ні перед чим, ладні зрешетити те нещасне дерево, прагнучи якомога швидше і більше зібрати соку. І їм навіть в голову не приходить думка, чи може це нашкодити дереву, чи навіть його погубити, їм байдуже, бо крім власного інтересу та зиску, їх не хвилює ніхто і ніщо у світі. Невже так немилосердно експлуатуючи природу, важко хоча б поприбирати за собою, повитягати металеві жолоби і дати можливість дереву самому, загоївши рани, врятувати себе?!

Люди, вражені побаченим безчинством, вирішили діяти, якщо і не покарати браконьєрів, то хоча б донести інформацію до громадськості та відповідних служб, які можуть зарадити у цій ситуації, тому і звернулися за допомогою в редакцію «Народного слова».

Щоб з’ясувати, у чиїй власності перебуває цей лісовий масив та які служби доглядають за ним, за коментарем ми звернулися у Збаразьке лісництво. Лісничий району Василь Маланчук повідомив, що лісовий масив в районі «Стожарів» не перебуває у приватній власності і належить до Збаразького лісгоспу, відповідно і нагляд за дотриманням порядку належить до їхньої сфери відповідальності. З огляду на те, що час для збору соку вже минув, встановити, хто в такий спосіб понищив дерева, наразі неможливо, пояснив лісничий. Зі свого боку Василь Маланчук подякував за інформацію, і хоча поскаржився на те, що у його відомстві не вистачає людей, аби пильнувати увесь ліс, проте пообіцяв направити працівників, щоб ті прибрали з дерев жолоби і замастили порізи на деревах. Василь Ярославович розповів, що після скорочення персоналу зараз, крім лісничого, його помічника за майже чотирма тисячами гектарів лісу закріплені всього шість майстрів лісу(лісників), для порівняння − до скорочення штатів охороною лісу займалися дванадцять лісників. Зараз на одного лісника припадає по 700-800 гектарів лісу.

Розповів лісничий і про те, як і коли можна збирати сік з дерев, щоб їм не нашкодити. – Сік починають збирати ранньою весною, щойно зійде сніг, і хоча все залежить від погодних умов, максимальний термін для сокозаготівлі триває до двох тижнів. Найпоживніший за своїм цілющим складом є саме березовий сік, можна споживати і кленовий, який, хоча і бідніший від березового за вмістом поживних речовин та вітамінів, але має солодший смак. За словами лісничого, кількість отворів, які можна зробити у стовбурі дерева під час збору соку, залежить від діаметра стовбура і варіюється від двох до п’яти штук. «Тягнути сік» можна з дерева, якому виповнилося десять років. Та аксіомою для кожного, хто хоче посмакувати цілющим соком ,власноруч збираючи його у лісі, є те, що незалежно від віку, діаметра стовбура берези чи клена, зібравши сік, в жодному разі не можна залишати в стовбурі дерев залізні жолоби, бо дерево може загинути від безперервної соковтрати. Більше того, витягши жолоби зі стовбура, треба обов’язково замастити отвори, в які вставлявся жолоб, хоча б землею. Якщо береза ще може самостійно зарубцювати неглибокі порізи, то незароблені отвори на клені можуть його погубити. Насамкінець лісничий закликав берегти ліс і ставитися до природи шанобливо та вдячно, бо наше персональне майбутнє, здоров’я і благополуччя напряму залежить від майбутнього здоров’я та благополуччя навколишнього середовища.