Навіщо тернополянці понад три сотні ложок?
Перша колекційна ложечка потрапила до тернополянки Тамари Заяць майже випадково від знайомого збирача давнини, а далі одна до одної й назбиралася колекція, котра нині складає понад три сотні ложок зі всього світу. Великі та малі, декоративні та функціональні, ті, котрі радують око, й ті, котрі розповідають історії.
Для пані Тамари це не просто ужиткові об’єкти, а щось набагато більше. Про те, для чого їх колекціонувати, я й розпитала цю тернополянку.
— Ви знаєтеся з багатьма колекціонерами, ви й самі колекціонерка. Як вважаєте, що це заняття дає людині?
— Задоволення. Шалене задоволення. Буває, втомлена чи засмучена, а перебираючи колекцію, починаю гратися, як мала дитина. Сортую та складаю ложечки, вичитую про них щось новеньке.
Ось, наприклад, трохи цікавого: кажуть, коли в сім'ї китайців народжувався малюк, батьки кидали ложку на підлогу й по звуку, який вона видавала при падінні, називали дитину. В епоху Відродження популярними були ложки із зображенням Ісуса Христа з учнями. У Шотландії стежили, якою рукою дитина візьме ложку перший раз — якщо лівою, то щастя їй не бачити. В Азії чоловікам під час пологів дружини давали велику ложку й примушували їсти страву із солі, цукру, гірчиці, перцю та хрону, щоби він відчув, як їй важко. В Кембридзькому університеті ложку з дерева вручали студенту з найгіршою успішністю з математики. Художник Сальвадор Далі використовував ложку у творчості. Як? Брав її в руку та лягав спочивати, а коли засинав, ложка падала й будила його. Тоді Сальвадор Далі вставав і замальовував свої сни.
Відколи ложок трохи назбиралося, мрію організувати виставку, тому й шукаю цікаве про них. А крім того, міркую, як видати каталог, як оформити експонати... Але мрії стимулюють, тому наразі активно збираю ложки. А ще цього року зробила їх ближчими — прикрасила ними ялинку, витягнула із ящиків і поскладала на дзеркальну полицю в серванті. Так до втілення мрії ближче.
— Попри те, що частина експонатів декоративна, думаю, у вас була нагода випробувати щонайрізноманітніші ложечки. Які риси найзручніших?
— На щодень користуюся посрібленими або мельхіоровими, а ось для святкових подій маю красиво оформлені набори зі столового срібла. Вони зручні й красиві — не гнуться, важкі, але зручно лежать у руці. Правда, якщо залишити таку ложку в гарячому чаї, то нагріється, а ось звичайна — ні. Також доглядати за ними складніше, бо треба пастувати (без того вони чорніють та вкриваються плямами), та й в посудомийку такі не бажано кидати. Але ложками зі срібла треба користуватися, бо, як лежать без діла, то чорніють. Всім трьом дітям перший прикорм давала зі срібної ложки (кажуть, так зубки будуть міцні), хоча гризти й гратися діти люблять із силіконовою ручкою чи ополоником (сміється — А. З.).
У мене є ложки для різноманітних потреб. Їх форма залежить від призначення. Приміром, для коктейлів — довга, із закрученою ніжкою, зверху має зубчики, на котрі зручно наколювати шматочок апельсину чи банану. Для кав'яру ложку виготовляють у формі мушлі, нею зручно викладати ікру на канапки, а ось їсти — не надто зручно. Є ложки-щипці, обидві частини яких — півкулі. Такі використовують для морозива, а ще ними зручно набирати м'якоту кавуна. У ложечок для оливок є отвори, щоби вода витікала, з дирочками й ложки для салатів. Є чимало різноманітних мірних ложечок. Ті, котрі призначені для соусів, мають на кінчику щось подібне на лійку.
— Бачила у вашій колекції чимало тих, котрі прикрашені квітковими візерунками. А, за вашими спостереженнями, чим найчастіше декорують ложки?
— Квіткові візерунки трапляються найчастіше на дерев’яних ложках. Серед традиційних мотивів ложок із Західної України — яскраві великі квіти на чорному тлі, наприклад, калина, а ще зображення лелеки. Для тих, котрі з Центральної України, приміром, Полтавської та Дніпропетровської областей, притаманні світліші тони, переважає жовтий, орнаменти превалюють абстрактні. В Карпатах зазвичай не фарбують ложки, вони, як я їх називаю, «оголені», так, аби видно було структуру дерева, та його природний колір. Тамтешні майстри люблять бавитися із формою, і саме звідти у мене ківш для бані, місткістю приблизно літр.
За кордоном ложки рідко виготовляють із дерева. Тамтешні сувенірні чайні ложечки найчастіше стандартного розміру. Зазвичай на них розміщені герб країни чи міста, впізнавані місця чи архітектурні пам’ятки, видатні люди, символи.
Так, на ложці з США — вона одна з улюблених — зображення президента Авраама Лінкольна; на тій, що з Австрії, — Єлизавети Баварської, або як її лагідно кликали, Сісі, дружини імператора Франца Йосифа I; з Болгарії — моря та дельфінів; із Румунії — палаца Влада III, Влада Цепеша; ложка з Туреччини виготовлена у формі тюльпану, символу країни.
— Який найоригінальніший декор вам траплявся?
— Тут швидше йдеться не про оригінальність, а про своєрідну історію.
У мене багато ложечок із Америки. Одна із зображенням пам’ятки природи у штаті Вайомінг Devils Tower (назва перекладається як Вежа диявола). Ця ложка — колекційна, бо на ній зазначені виробник, рік виготовлення, а він символічний — 1906-ий, коли Франклін Рузвельт надав пам’ятці статусу національного значення. У мене чимало ложок із Ізраїлю, Єгипту, Об'єднаних Арабських Еміратів — спільне у них те, що вони виготовлені з металу золотистого кольору (а збирати я ж починала ті, котрі сріблясті), виявилося, такий колір у цих країнах традиційний. Ще один цікавий елемент моєї колекції — позолочена підвіска у вигляді ложечки, яку подарувала колежанка.
Мені дуже складно виокремити щось із моєї збірки, бо ж усі її складові дорогі для мене.
— До речі, є “тернопільські” ложки?
— Звичайно. Поки знайшла тільки дві чи три з візерунками. На жаль, всі вони — керамічні. Планую замовити відповідне гравіювання на металевих, але поки ні руки, ні ноги не доходять.
— Розглядаючи фото ложечок із вашої колекції, побачила й ту, котра була у мене в дитинстві. Цікаво, чи потрапили до вас ті, з котрими у вас пов’язані дитячі спогади?
— Так. А зараз шукаю ті, котрими користувалися у вісімдесятих-дев'яностих у школах і садочках, їдальнях і казармах. Цікаво, що колись інших не було, а тепер вони наче пропали. Їхні ручки прикрашені дуже мінімалістичним візерунком. Думаю, в селах такі мали б зберігатися десь на горищах.
— Розкажіть про кілька знакових для вас експонатів.
— Про якісь уже згадувала. А ще дуже люблю іменні з надписами Тамара, Роберт (так звати сина), Сестричці. Є у мене виготовлена в єдиному екземплярі керамічна із зайчиком. Від обох бабусь мені дісталися набори мельхіорових ложок із шістдесятих років.
— Прочитала, що презентували вам і ложки з розкопок. Розкажіть про такі.
— Їх ще називають «копаними», бо знайшли їх у землі. Я мало знаю про такі, а люди, котрі їх дарують, мало розповідають про те, як вони їх знайшли, бо ж шукають, зазвичай, не ложки.
Дізнатися з чого й коли такі речі виготовлені, складно, бо ж зазвичай вони у поганому стані. Хоча їх можна відновити й самостійно у домашніх умовах. Але такі ложки — не те, що мене цікавить найбільше, хоча й маю кілька таких. Бачила кілька варіантів, котрі мені сподобалися, наприклад ложка, ніж і вилка чи відкривачка — три в одному, часів Другої світової, але вони були дорогі, щоби придбати.
— А ще про ті, котрі потрапляли до вас несподівано чи за цікавих обставин.
— Усі друзі знайомі знають про моє хобі. Тому вони не рідко поповнюють мою колекцію. Мені подобається такий підхід, бо ж розумію, що в такий спосіб вони дбають і турбуються про мене. Відомий колекціонер Тарас Демкура часто з мандрівок привозив мені ложки. Якось трапилася така історія. Прочитала його пост про відпочинок на Багамських островах, і пишу, жартуючи: «А ложку мені знайшли?» Він не відповів. Пізніше, коли зустрілася з його дружиною Ірою, вона розповіла: «сидимо ми у літаку, Тарас стає зі словами: »Я ложку забув купити". Одну ложку отримала від жінки з Болгарії, написала мені у соціальній мережі: буде в Україні, передасть мені ложку, бо в неї вона загубиться. Так у мене з'явилася ложка з іменем Костянтин (так зветься її чоловік та мій брат). А була ще така історія. Якось мій син проходив із ложкою в чобітку два тижні. Мама купила мені ложку, а щоби не загубилася, поклала в чобітки, котрі призначалися онукові. Ложка забилася під устілку, так син із нею й ходив, аж поки мама не сказала про мій подарунок.
— У вас є ложечки, виготовлені у різні роки та в різних країнах. Можливо, є країни, де ложечки геть особливі?
— Ні, то не від країни залежить. Як правило, за кордоном сувенірна ложка коштує від чотирьох євро. Найдешевші — штамповані й однотипні, відрізняються лише силіконовою наліпкою із зображенням чи написом. Іноді в одному місці можна купити ложечки з гербами чи не всіх країн світу, але не в тому кайф. Дорожчі ложечки за сім-десять євро цікавіші — на них, як правило, вказані виробник, це вже не масове штампування, тому форма може бути оригінальною, написи вилиті на ніжці чи ківшику. Дорожче — за ціну, що починається від 15 євро, можна придбати й авторські роботи.
Ще один цікавий різновид ложок — ті, котрі виготовлені з латуні, їх розмір трохи більший за десертний. У мене є така з Німеччини. На її жолобку вигравіювано картину. У мене є така з панорамою Рупольдінгу, міста у південно-східній Баварії (подорожувала там). Картинка настільки детальна, що я навіть впізнала будиночки. Тож такою ложечкою не поїси, зате задоволення від розглядання — неймовірне. На ніжці вказаний рік виготовлення. Іншу подібну купила в інтернеті. До речі, ще одну такого ж зразка бачила в одному тернопільському ресторані, постійно жартувала, що візьму її, ніби пошкоджу, заплачу штраф і заберу собі, але поки не вийшло (сміється — А.З.)
— Цікаво, які риси відрізняють сучасну від тої, що виловлена роки тому?
— Перші ложки були з каменю, потім їх виготовляли з дерева. Але форма відрізнялася від тої, до якої ми звикли. Відтак користувалися ложками з латуні та алюмінію. Звичного для нас вигляду вони набули у вісімнадцятому столітті. Багатії користувалися срібними та золотими, бідні — з випаленої глини.
Вишукане столове наряддя передавали з покоління в покоління, тепер воно зазвичай зберігаються в музеях. Коли була у віденському музеї, бачила неймовірні ложки, котрі так хотілося мати у своїй колекції!
Хоча й багато хто колекціонує ложки, нема такої шаленої гонитви за об’єктами, як серед філателістів, приміром. Хоча є, звісно, дуже дорогі та рідкісні зразки. Як правило, це позолочені, срібні, зі спеціальним маркуванням. І зараз у побуті багато цікавих колекцій столового наряддя, проте ніхто особливо не передає їх із покоління в покоління.
Анна Золотнюк
Фото надала Тамара Заяць
